Як зробити звіти директорів шкіл не ефектними, а ефективними

Автор: Ігор Лікарчук, доктор педагогічних наук, професор

Останні десять днів освітній сегмент соціальних мереж ущерть заповнений інформацією про звітування керівників закладів загальної середньої освіти про свою діяльність у навчальному році, який завершуються.

Інформація супроводжується гарненькими світлинами про ці «звіти», на яких бачимо симпатичних директорів й директрис, різні локації, де це дійство проходить (включаючи й заміські), великі екрани із таблицями та анімацією і трішки публіки. Зазвичай це люди, котрі є підлеглими, залежними або спеціально дібраними для такого шоу.

І як свідчить інформація із тих же соцмереж, у 100% випадків робота директорів схвалюється, місцевій владі обов’язково виголошується чергова панегірика, а ті, хто начебто «звітував», радісно приймають квіти та вітання…

Або, як кажуть у народі: «І кози цілі, і вовки ситі…» Вимога п.3 статті 30 Закону України «Про освіту», у якій зазначено, що «керівник закладу освіти щороку звітує про свою діяльність на загальних зборах (конференції) колективу та/або органів самоврядування закладу освіти», начебто виконана.

Але я недарма вживаю слово «начебто». Проблема в тому, що у законі йдеться про звіт керівника про його діяльність як управлінця, а насправді виходить звіт про роботу колективу.

І така практика підміни звіту керівника на огляд роботи закладу освіти мало того, що не відповідає духу і букві закону, але перетворює таке звітування у чергове шоу задля «галочки». Або у засідання клубу КВК, де всі веселі та кмітливі.

Чому подібна ситуація має місце? Між іншим, не лише у закладах загальної середньої освіти, але й у великих університетах. У цьому можна легко пересвідчитися, переглянувши ці звіти на сайтах університетів. Вони, на відміну від загальноосвітніх шкіл, їх там розміщують у повному обсязі.

Спробуємо визначити кілька причин подібного явища.

Перша причина – це стереотипи і традиційне мислення не сучасного управлінця-менеджера, а радянського директора. Який у совковій освіті був не менеджером із чітко визначеною сферою професійної управлінської діяльності, а радше координатором роботи колективу, «учителем учителів», феодалом чи наглядачем. Саме у совковій системі управління освітою була сформовано поняття «директор=колектив».

Натомість сучасна управлінська логіка передбачає розподіл ролей. Один плуг у директора, а зовсім інший – у членів колективу. От саме цього величезна кількість керівників закладів освіти, які навіть мають дипломи про управлінську освіту, не розуміють, або не хочуть зрозуміти.

Адже усвідомлення того, що директор і колектив не одне те саме, породжує персональну відповідальність керівника за свої дії. Тому для них набагато легше сховатися за загальні фрази про роботу команди, ніж розповідати та аналізувати власні управлінські рішення, помилки та результати. Тобто такі звіти є не чим іншим, як виявом страху брати на себе персональну відповідальність. І це є не що інше, як совок.

Друга причина. У нашій освітній системі, на відміну від освітніх систем багатьох країн світу, відсутні обґрунтовані та апробовані індикатори ефективності управлінської діяльності. Так, в історії української освіти були спроби запровадити ключові показники ефективності (КРІ) для ректорів університетів. Але навряд чи хтось насмілиться стверджувати, що ці показники працюють і саме для оцінки управлінської діяльності.

Для керівників шкіл та закладів професійної освіти про них серйозно ніхто й ніколи навіть не говорив. А Державна служба якості освіти, проводячи інституційний аудит закладів освіти, взагалі аналізує «управлінські процеси», а не управлінську діяльність. Що далеко не одне і те саме. Хоча від ДСЯО навряд чи можна очікувати іншого: аналізу «процесів» від них вимагає закон. А ще є і певний рівень спеціальних знань (а швидше їхня відсутність) у тих, хто ці процеси вивчає та аналізує.

Між іншим, шукаючи інформацію про такі індикатори, ретельно занурився у матеріали сайту Університету менеджменту освіти та деяких університетів, які видають дипломи майбутнім освітянським керманичам. Занурився, а потім дивувався власній наївності: хотів знайти голку у величезній копиці бур’янів… Зрозуміло, що не знайшов. Чи погано шукав?

Хоч насправді такі індикатори давно мали б бути затверджені, якщо не законом, то постановою Уряду. І от в ситуації, коли таких індикаторів немає, то швидше і набагато простіше їх замінити у щорічних звітах показниками про досягнення здобувачів освіти чи педагогів.

Тому і немає за що критикувати керівника під час такого звітування. І керівнику це вигідно, адже якби такі індикатори були, то їхній аналіз або відмова від такого створили б умови для його критики. А кому це потрібно? Набагато краще без неї. А цапа-відбувайла за якісь проблеми у будь-якому колективі завжди можна знайти.

Третя причина. Замінюючи звіт про особисту управлінську діяльність звітом про роботу закладу освіти його керівник свідомо (або несвідомо) делегує відповідальність на колектив, навіть якщо сам ухвалював те чи інше рішення. І директора в цьому контексті можна зрозуміти, адже він також має «виживати» в умовах постійної турбулентності; зростання неадекватних вимог з боку начальства; тиску різноманітних інспектуючих, наглядаючих і ревізуючих; дуремарства від «яжемать» тощо.

А коли винуватим у проблемах можна зробити колектив, то і керівнику стає легше жити на цьому світі. Що візьмеш із колективу?

Замість резюме.

Оці звіти, а швидше модель, за якою вони проводяться, жодного позитивного значення для удосконалення роботи, а тим більше для розвитку закладу освіти, не мають і не можуть мати. Це звичайне шоу, яке поповнює ряд подібних у нашій освітній системі.

Щоб звітування стало іншим, потрібно небагато. Це і формування управлінської аналітичної культури керівників закладів освіти, і розробка чітких індикаторів ефективності управлінської діяльності, і суттєве переосмислення формату такого річного звіту.

І найголовніше. Щоб цей звіт був ефективним, а не ефектним, керівник повинен його робити перед незалежними наглядовими радами, а не перед підлеглими. І доля керівника має залежати від того, як незалежна наглядова рада цей звіт прийме.

А поки такого не буде, то не варто гратися в ігри, які не мають жодного смислу. Крім одного: виставити світлини та інформацію у соцмережах і доповісти начальству, що «Звіт проведено».