АІКОМ не скоротив обсяг адміністративної роботи. Він її збільшив

Автор: Ірина Вовчук

Є лише один критерій, за яким я оцінюю будь-яку цифрову систему: вона економить час людини чи забирає його?

Я вже кілька років працюю з АІКОМ — фактично від початку його впровадження.

Мій висновок простий: АІКОМ не скоротив обсяг адміністративної роботи. Він її збільшив.

Цифрова система повинна забирати рутинну роботу, а не створювати нову.

Якщо після її впровадження директор, заступник директора, секретар чи вчитель починають працювати більше, ніж раніше, значить система працює не так, як задумувалося.

У багатьох випадках АІКОМ не дозволяє виконати одну дію одразу для групи учнів. Замість цього відповідальна особа має відкривати записи й проставляти однакові позначки окремо для кожного.

Якщо у школі навчається 1200–2000 дітей, це означає сотні, а інколи й тисячі однакових натискань.

Паперова бюрократія нікуди не зникла. Вона просто стала цифровою.

І це проявляється практично на всіх етапах роботи із системою.

Однією з найбільших проблем АІКОМ є повторне внесення інформації.

Логіка будь-якої сучасної інформаційної системи проста: якщо дані вже внесені один раз, вони мають використовуватися повторно без участі людини.

На практиці часто відбувається інакше. Працівники школи знову заповнюють відомості, які вже є в інших документах або державних інформаційних системах.

Замість того щоб автоматично підтягувати вже наявні дані, система нерідко вимагає вводити їх повторно або дублювати в різних розділах.

Кожне таке дублювання займає кілька хвилин. Але якщо помножити ці хвилини на сотні учнів, десятки працівників і десятки процедур протягом навчального року, вони перетворюються на сотні годин робочого часу.

Ще одна проблема — одночасне існування кількох систем.

Залежно від поставленого завдання заклади освіти можуть працювати з АІКОМ-1, модернізованим АІКОМ-2, програмою «КУРС: Школа» та порталом ІСУО. Для замовлення документів про освіту використовується окрема система. Окремо працюють електронні журнали та інші освітні сервіси.

При цьому запуск АІКОМ-2 не означав одночасного припинення роботи всіх модулів АІКОМ-1. Частина функцій досі залишалася у старій системі. Наприклад, навіть у 2026 році робота з підручниками здійснювалася через АІКОМ-1.

«КУРС: Школа» синхронізується з АІКОМ-1, тому формально повторно вносити ті самі дані не потрібно. Але на практиці працівник школи все одно має знати, у якій саме системі виконується конкретна дія, де перевірити інформацію і звідки сформувати потрібний звіт.

У результаті замість одного зрозумілого цифрового середовища школа отримала кілька кабінетів, різні логіни, різні інтерфейси та різні правила роботи.

Проблема не лише в дублюванні інформації. Проблема в тому, що працівник школи змушений постійно перемикатися між системами й самостійно розбиратися, яка з них відповідає за конкретний процес.

Модернізація мала б означати перехід від старої системи до нової. У випадку з АІКОМ нову систему додали, але стару не прибрали.

АІКОМ проходив дослідну експлуатацію та пілотні проєкти. Це офіційний факт.

Але тоді виникає наступне запитання.

Якщо система кілька років тестувалася, чому значна частина проблем, про які сьогодні говорять її щоденні користувачі, так і залишилася невирішеною?

Особливо враховуючи, що АІКОМ — це державний проєкт, створений за бюджетні кошти та за підтримки міжнародних партнерів. Саме тому до нього закономірно виникають високі вимоги.

У 2026 році Рахункова палата провела аудит цифровізації освіти й також звернула увагу на проблеми, пов’язані з розвитком і функціонуванням АІКОМ.

І саме тут, на мою думку, виникає найважливіше запитання.

Хто і за якими критеріями оцінює успішність таких державних цифрових проєктів?

Якщо головна мета цифровізації — зменшити адміністративне навантаження, то чи оцінюється, скільки часу система реально заощадила директору, заступнику директора, секретарю чи вчителю? Чи аналізується, які щоденні операції вона спростила, а які, навпаки, додала?

Бо саме відповідь на ці запитання і є справжнім показником ефективності будь-якої цифрової реформи.

Я не є противником цифровізації освіти.

Навпаки, я переконана, що сучасна школа не може ефективно працювати без якісних цифрових рішень.

Саме тому, на мою думку, успішність будь-якої державної інформаційної системи потрібно оцінювати не за кількістю створених модулів і не за обсягом зібраних даних.

Є лише один критерій: чи стало школі працювати простіше.

Якщо відповідь на це запитання буде покладена в основу створення, оцінювання й удосконалення державних цифрових систем, тоді цифровізація справді стане інструментом розвитку освіти, а не ще одним видом адміністративної роботи.

Бо, зрештою, головне запитання залишається дуже простим: чи справді цифровізація сьогодні працює на школу, а не школа — на цифровізацію?