Академічний ліцей. Як нова назва стає старою порожнечею

Автор: Ігор Лікарчук, доктор педагогічних наук, професор

Мій допис у FB про пансіони, схоже,  «зачепив». На цю хвилину – майже 150 тисяч переглядів. І дуже багато коментарів. Більшість із них можна, умовно кажучи, об’єднати у дві групи.

Перша – діти мусять і мають право навчатися біля свого місця проживання  і ніяких пансіонів.

Друга – мережу академічних ліцеїв потрібно розбудовувати. Але вони не можуть бути у селі чи якомусь райцентрі. Як і не може бути профільної освіти у звичайному закладі загальної середньої оссвіти.

На перший погляд – дві протилежні точки зору. Але, якщо замислитися – то обидві про одне й те саме: який академічний ліцей потрібний українській освіті і чи він потрібний взагалі?

Спробую висловити власну думку на цю проблему. 

1. Підтримував, підтримую і буду підтримувати позицію, що профільна середня освіта Україні потрібна. Не менше 70% теперішніх старшокласників, образно кажучи, протирають штани, приходячи до закладу освіти лише тому «що так потрібно». Щоправда, на питання «кому потрібно» - відповіді немає. Єдиним варіантом вирішення цієї проблеми є запровадження профільної середньої освіти. 

2. Але в українській освіті є одна давня і дуже живуча традиція.

Коли не знаєш, що робити із сенсами - змінюєш назву.

Повністю вбили  назву «школа».

Її сьогодні немає навіть у законодавстві. Є «заклади загальної середньої освіти». А школи - немає. Колись це була проста і зрозуміла назва. Тепер -  навіть її не залишилося.

Спаскудили назву  «гімназія». Колись - це був знак якості: інший рівень вимог, інший рівень навчання, інший рівень відповідальності. Сьогодні назва «гімназія» - для всіх закладів, які раніше називалися неповними середніми. І тому ця назва сьогодні вже нічого не означає.

Не так давно  з’явилася назва «опорна школа». Як сильний заклад, із належними ресурсами, із якістю роботи.  Якість сільської освіти від створення «опорних шкіл» покращилася? Ні! 

Але дуже швидко назва «опорна школа»  перетворилася на… ширму. 

Ширму для не завжди обґрунтованого закриття сільських шкіл. Бо замість відповіді на питання, як підсилити слабкі школи, було знайдено простіше рішення - їх просто прибрати з карти. Так «опорна школа» перестала бути опорою. Ширма – не опора. 

Тепер – черга за ліцеями. Як не намагаюся, але не можу зрозуміти про що свідчать назви існуючих ліцеїв: «Академічний ліцей «Українська гімназія»; «Ліцей сучасної молоді»; «Ліцей – МАН».  

Тобто, назви закладів освіти і вивіски на них  в нашій освіті вже навчилися змінювати регулярно і завзято. Щоправда, результати функціонування освітньої системи від того не змінюються аж ніяк. 

І от ми знову на порозі великої зміни. Нам пропонують повірити, що саме назва  «академічний ліцей» здатна вирішити проблему профільної освіти. 

Не освітня  програма. Не вчитель. Не організація навчання. А назва закладу.

І от всі питання на кшталт: Чи може існувати повноспроможний ліцей у селі, чи не повторимо ми історію з «університетами в райцентрах», 

чи не краще зробити менше, але «сильніших» закладів, чи може існувати академічний ліцей без пансіону – вони всі правильні. І суспільство заслуговує відповіді на них. 

Але відповідь, яку на ці питання пропонують, -   хибна. Ми знову говоримо про форму. Замість того, щоб говорити про зміст, про учителя, про організацію освітнього процесу.

Більше того, ми говоримо про академічні ліцеї та формуємо їхню мережу, не маючи жодного уявлення про те, що це за заклад освіти, які до нього вимоги, які завдання, які принципи організації освітнього процесу, яким буде відбір учнів і  правила добору педагогів.  Чому не знаємо? Та тому, що не існує навіть проєкту положення про цей заклад… Але мережу вже будуємо…

3. Спробую висловити кілька власних думок щодо розбудови мережі закладів профільної академічної освіти в системі загальної середньої освіти. Таких шляхів може бути два. 

Перший шлях -  створення відокремлених академічних ліцеїв. Як окремих юридичних осіб. 

Їх потрібно створювати. Не важливо, де створювати: у місті, в селі, в центрі громади. Створювати не масово, не для звіту про «успіхи». А лише там, де для їхньої діяльності можуть бути забзпечені належні умови. Які повинні відповідати  жорстким вимогам до академічних ліцеїв, що їх має визначити Міносвіти. Відповідність цим вимогам має підтвердити Державна служба якості освіти, видавши ліцензію на право здійснення цього виду освітньої діяльності.  

У ці вимоги обов’язково повинні бути включені необхідна кількість автобусів для підвезення учнів, наявність гуртожитку для забезпечення цілодобового пансіону для тих здобувачів профільної освіти,  хто виявить бажання в ньому проживати задля здобуття якісної освіти.  Одна із вимог може бути така: немає умов для пансіону – немає академічного ліцею. 

Другий шлях – відкриття академічного  профілю в існуючому закладі загальної середньої освіти. Це не ті профільні класи, що є наразі. Це - школа  в школі. На правах відокремленого структурного підрозділу без створення нової юридичної особи. 

Із іншою організацією освітнього процесу. З іншими навчальними планами. Із іншими підходами до роботи вчителя. Із чіткою відповідальністю за результат. Із дуже серйозною зміною змісту. Із повною відповідністю цього структурного підрозділу жорстким вимогам. Лише після відповідального і ґрунтовного ліцензування Державною службою якості освіти, яка має видати окрему ліцензію на право здійснення профільної академічної освіти.  

Який із цих двох шляхів обрати – мають вирішувати громади. А не МОН. Все-таки, у нас децентралізація. А вона виключає будь-який тиск на громади з боку того ж МОН. 

І на запитання людей, чому немає в громаді  закладу для здобуття академічної профільної освіти мають відповідати очільники цих громад.

Але сьогодні нам фактично пропонують третій шлях. Найпростіший. І тому -  найнебезпечніший.

Будувати – не знаючи що. А простіше -  змінити назву і перемалювати карту. Оголосити про створення «академічних ліцеїв» та визначити їхню мережу. Відрапортувати. І повірити, що від цього з’явиться профільна освіта. Не з’явиться. 

Це шлях найменшого спротиву. Який нікуди не веде.

Бо профіль не створюється рішенням про мережу. Профіль створюється у освітньому процесі. Насамперед – учителями, умовами, мотивацією здобувачів освіти. Чітким розумінням керівниками громад та педколективами завдань та відповідальністі за їхнє виконання. 

І поки це не буде зрозуміло, будь-яка нова назва дуже швидко стане старою порожнечею.

P.S. У цьому есе немає жодного слова про професійний напрямок профільної освіти. Це питання заслуговує на окрему велику розмову. І вона буде.