Дитиноцентрованість як фата моргана української освіти

Автор: Віктор Громовий, український педагог, освітній експерт, публіцист, шеф-редактор порталу "Освітня політика"

Дитиноцентрованість – це не орієнтування наших дітей бути пустопорожнім центром Всесвіту.

Дитиноцентрованість – це не потурання неробству і не культивування «сніжинковості».

Дитиноцентрованість є у випадку, коли центром освітнього процесу справді є учень. Робота школи й всіх, хто навколо школи, зосереджена не зовнішній мішурі, а на забезпечені його особистісного розвитку. І він є активним співтворцем власного освітнього процесу.

Дитина в центрі - це дати їй можливість вчитися, діяти й рости відповідно до свого темпу, інтересів, здібностей. Навчити справлятися з життям. Зосередитися на навчанні дитини, а не на звітах, статистиці, показниках.

У нас чомусь вважають, що дитиноцентризм - це дитина в центрі, сидить, нічого не робить, тільки росте фізично як закладено природою, а все і всі навколо неї крутиться.

Maryna Chelpanova

На фото: Д - дитиноцентрованість! Ц - цінності, які передаються шляхом рольового моделювання.

Це 67-річний австралійський професор Сідні Енгельберг, який читає лекцію з організаційної поведінки в Єврейському університеті в Єрусалимі. На руках у нього дитина студентки. Ця дитина вередувала і заважала проводити заняття, а у професора на руках швидко заспокоїлася.

Виявляється, на всі його лекції студентки-мами регулярно приводять своїх дітей і навіть годують їх там грудьми.

Відповідаючи на запитання журналістки Ліндсі Бівер із Washington Post, він пояснив, що нічого особливого у цій фотографії не бачить: тут заведено приходити на лекції з дітьми, оскільки Ізраїль є країною, де дуже розвинені сімейні цінності та де няні для дітей коштують дуже дорого.

Доктор Енгельберг коментує: "Причина в тому, що для мене освіта означає не просто донести інформацію, а й навчити цінностей. Що в цьому випадку може бути кращим за рольове моделювання?".

Утвердити дитиноцентрованість в українській освіті перш за все означало прибрати все, що відволікає від продуктивної взаємодії учень – учитель.

«Моє керівництво — 460 учнів, і якщо я розумію, що можу зробити їхнє шкільне життя кращим і зручнішим — зроблю все.

А якщо розумію, що мене змушують валандатись із папірцями, а моїм учням це не дасть нічого — мені на ту паперову бюрократію начхати».

Ніколь Рейд (Nicole Reid),директорка школи ShackLewell Primary School, Великобританія

От це типове висловлювання дитиноцентрованої директорки школи. На жаль, ми лише декларуємо дитиноцентрованість, а насправді наша шкільна освіта залишається начальникоцентрованою.

Для школи бути дитиноцентрованою означає мати можливості забезпечити індивідуальну педагогічну підтримку кожному учневі.

Про справжню дитиноцентрованість може йти мова, якщо школа забезпечуватиме рух учнів за індивідуальною освітньою траєкторією.

Звісно, запровадження індивідуальних освітніх траєкторій вимагає появи в освітньому просторі кожного закладу освіти принципово нової позиції – позиції тьютора. Мова йде про фахівця з індивідуального педагогічного супроводу руху учня за індивідуальною освітньою траєкторією.

Власне цим я займався як директор гімназії(справжньої). Потім був науковим консультантом з цього питання у столичній школі «Афіни».

Ми творили й витворяли гімназійну освіту з індивідуальним «дотиком», вибудовуючи систему індивідуального педагогічного супроводу руху учня за індивідуальною освітньою траєкторією.

Перш за все ми намагались створювати простір для вибору індивідуального освітнього меню з тим, щоб реально була гімназіЯ як спосіб існування людини, яка свідомо навчається.

Учень міг самостійно обрати:

• рівень вивчення того чи іншого предмету(з іноземних мов мали три рівні з огляду на те, що клас ділився на три підгрупи, з інших предметів – два рівні),

• об’єднання за інтересом(гурток, клуб, секцію) в центрі творчості «Контакт»(ми інтегрували до складу навчально-виховного об’єднання колишній будинок піонерів),

• інтелектуальну гру, яку пропонувала шкільна ліга інтелектуальних ігор чи можна було обрати в класі,

• творчу роботу в шкільному науковому товаристві,

• факультативний курс,

• індивідуальну консультацію.

Для того щоб це відбулось у масштабах усієї країни необхідно, щоб відбувся перехід від «масової» до індивідуалізованої освіти. Зараз тьюторство є привілеєм лише приватних шкіл.

Задекларована дитиноцентрованість школи зараз є лише пустопорожньою риторикою для маскування того невтішного факту, що школа лишається начальникоцентрованою, агентозмінськоцентрованою, папероцентрованою… хтозна-як центрованою, але тільки не дитиноцентрованою.

Ще тоді, коли ми тільки починали освітні реформи, я писав: якщо ми хочемо принцип «дитиноцентрованості» покласти в їх основу, нам слід діяти наввипередки, маючи зухвалість будувати іншу школу. Звісно, для цього нам потрібна філософія мрії й націленість на прорив, амбітна мета(збудувати найкращу у світі шкільну освіту) і сміливе футуристичне бачення.

Уявіть собі заголовки провідних світових медіа:

• «Україна стала першою у світі країною, яка відмовилась від класно-урочної системи»,

• «Індивідуальні освітні траєкторії замість державних програм»,

• «Україна: школи без уроків і дзвінків»,

• «Українські діти самі планують власну освіту»,

• "Україна запровадила ваучер на професійний розвиток вчителя",

• "Українські діти тепер мають освітні рахунки в банках",

• "В Україні відмовились від регламентації терміну навчання(хто за скільки років зможе!) чи тривалості навчальних занять(усе гнучко!)…

Не склалось…