Хто насправді плете «цифровий намордник» для вчителів?

Автор: Ігор Лікарчук, доктор педагогічних наук, професор

Коли вчора я опублікував есе про «цифровий намордник» - платформу «Вектор», яка, на мою думку, під виглядом цифровізації заганяє освітян у рамки тотального контролю, реакція мережі перевершила всі очікування. Сотні поширень за лічені години. Тисяча лайків за добу і майже 150 тисяч переглядів. 

Вчителі з різних куточків країни у приватних повідомленнях мені підтвердили головне: владні структури областей, міст, селищ  із ультимативним тиском і в найкоротші терміни вимагали від шкіл 100% реєстрації педагогів на цій платформі.

Ця масова істерика чиновників навколо «Вектора» змусила мене замислитися, а що насправді за цим стоїть? 

Чому адміністрації, які під час війни мають займатися укриттями, безпекою та виживанням регіонів, раптом так «перейнялися» професійним розвитком педагогів? 

Чому для чиновників стали важливими питання, як вчителі підвищуватимуть свою кваліфікацію? 

Аж розчулився: дивись яка турбота. 

Але добре знаючи, що чиновництво в Україні дуже далеке від турбот про професійний розвиток учителів, розумію, що силування  до реєстрації у «Векторі» було не просто так. 

Тому, щоб  уникнути звинувачень у конспірології чи зайвій емоційності, я звернувся до холодного розуму - AI. І завантажив роботу лише  факти: примус з боку чиновників , безальтернативність платформи та юридичні нюанси її створення. І попросив зробити аналіз.

Відповідь алгоритму виявилася жорсткою, цинічною і, на жаль, максимально реалістичною. 

Отже, які чиновницькі (і не лише) мотиви побачив  АІ за красивим фасадом «Вектора»?

«Мотив 1. Тактичний: 

Бюрократичний KPI та ілюзія успіху

Найпростіший рівень логіки будь-якого чиновника - це звітність. «Вектор»- гучний цифровий проєкт національного  Масштабу , фінансований міжнародними донорами. 

Для міністерства головним доказом успіху є красива цифра: «За перший місяць платформою скористалися 150 тисяч педагогів!».

ОВА отримують згори жорсткий показник ефективності. 

Область, яка не покаже потрібного відсотка, отримає «на горіхи» на найближчому селекторі. Тому вмикається звичний адмінресурс: тиск спускається на райони, від районів — на директорів, від них — на вчителів. Ціль — просто закрити звіт і довести донорам, що гроші освоєно. Про те, що людей туди загнали під загрозою депреміювання, у фінансових звітах для Європи, звісно, не пишуть.

Мотив 2. Стратегічний: Інструмент для «оптимізації» кадрів

Українська освіта в умовах війни переживає важку фінансову кризу. Попереду неминуче стоїть питання жорсткої оптимізації мережі та скорочення бюджетних витрат.

З погляду управління, «Вектор» — це ідеальне цифрове досьє. 

Коли система акумулює дані про кожного вчителя, влада отримує інструмент «м'якої чистки». Одним кліком можна відфільтрувати тих, хто не відповідає заздалегідь прописаним шаблонам (наприклад, сумнозвісній вимозі УІРО щодо 75% копіювання держстандартів). Звільнити або понизити в категорії «неслухняного» вчителя у майбутньому стане набагато легше, посилаючись на «об'єктивні дані алгоритму», а не на рішення людини.

Мотив 3. Політичний: Тотальний контроль над адмінресурсом

Це найглибший мотив, який пояснює залучення силової вертикалі ОВА. 

Вчителі — це найбільша, найдисциплінованіша і водночас найбільш вразлива інтелектуальна спільнота країни.

Вони — лідери думок у громадах. Традиційно школи є виборчими дільницями, а педагоги — тими, хто рахує голоси. Мати повне цифрове досьє на цю спільноту — це мати залізобетонний важіль впливу.

«Вектор» працює як інструмент превентивного моніторингу лояльності. Коли вчитель знає, що кожен його професійний крок фіксується в базі, яку бачить влада, у нього вмикається механізм самоцензури. Людина, яка боїться за свій «ідеальний онлайн-профіль», не висловить протесту проти сумнівних реформ і буде слухняно виконувати вказівки згори.

Мотив 4. Юридичний: Монополія під маскою благодійності

А ось тут починається найцікавіше - те, що підмітив один із читачів у коментарях до першого допису пана Лікарчука. 

Давайте подивимося, хто створив цю обов'язкову для всіх систему.

Розробником виступає громадська організація «ЕдКемп Україна» за фінансової підтримки міжнародних фондів. 

Після розробки платформу передають як «безповоротну благодійну допомогу» державній установі — Українському інституту розвитку освіти (УІРО).

Звучить благородно? 

А тепер знімімо рожеві окуляри.

Громадська організація створює продукт без жодних відкритих державних тендерів. Без конкуренції на Prozorro. А потім цей приватний продукт несподівано стає єдиним, безальтернативним і обов’язковим стандартом для всієї країни.

Тут не працює виправдання «це ж не за державні гроші». 

Питання в іншому: з якого дива продукт однієї ГО стає монополістом, який визначатиме долю сотень тисяч вчителів? Більше того, ця ж ГО сама є гравцем на ринку освітніх послуг. 

Виходить класична схема: один із гравців ринку створює платформу, яка контролюватиме всіх інших гравців. Це прямий шлях до цензури, знищення конкуренції та порушення антимонопольного законодавства.

Держава просто прийняла «подарунок» і за допомогою місцевих чиновників  силоміць загнала туди всю країну.

Висновок.

Аналіз системи підтверджує парадокс: декларуючи європейські цінності Нової української школи — свободу та автономію, — система за допомогою цифрових технологій будує класичний паноптикон.

Потужна активність обласних та місцевих чиновників  у примусі до реєстрації — це не турбота про те, як учитель проведе урок. Це турбота про те, щоб учитель залишався керованим, передбачуваним і безголосим елементом системи. 

А передача монопольних прав на контроль «благодійникам» — це юридичний нонсенс, який ще чекає на свою оцінку». 

Ось такий висновок АІ. Можна дискутувати, можна не погоджуватися, можна пропонувати свої версії. 

Але для мене, факт очевидний - цифровий  намордник дійсно існує. І мені очевидно, з яких ниток він сплетений.

P.S. І кілька слів про монополію. Якщо не помиляюся, то  у мережі кілька тижнів тому бачив інформацію, що Едкемп став першою громадською організацією, якій ДСЯО надала право на проведення громадського аудиту закладів загальної середньої освіти. 

Дивно якось все це.

P.S. Не пройшло і три години, як це есе розмістив у мережі. І ось у пошті репліка від одного директора ліцею: «Добрий день, стосовно Вектора. Вчора отримав погрози від начальника районного відділу за категоричну відмову від участі в цьому балагані. Дослівно: "Я вам таке зроблю, таке зроблю, що ні одна бабка не відробить". Сиджу чекаю поки зробе)))))))))».

Це повний дебілізм! Як зробити так, щоб донори «Вектора» прочитали цей крик душі директора. Можливо, вони тоді зрозуміють,  в яку гру їх втягнули.