Кілька думок про традиційні серпневі конференції освітян

Автор: Ігор Лікарчук, доктор педагогічних наук, професор

Кілька МОЇХ думок про традиційні серпневі конференції освітян. Як про всеукраїнську із рожевою (?) квіточкою на оголошенні, так і про ті, котрі меншого масштабу 

1. Насамперед, запитав штучний інтелект про подібний світовий досвід. Його відповідь: нічого подібного у світі немає, тим більше в масштабі всієї держави. За винятком росіі та білорусіі. До цих двох потрібно додати й Україну, але мені цього дуже не хочеться робити. Ми приречені бути іншими. 

2. Серпневі — це щорічне свято великої освітньої показухи. Замість реальних рішень — сцена, фанфари, лічильники й хорове «ми працюємо!». Чиновники під світлом прожекторів звітують про зміни, яких ще немає, і діляться планами, які так і залишаться планами. Це не старт навчального року, це - піар-кампанія чиновників , де головне - створити ілюзію, що хтось керує процесом.

3. Серпневі - вияв недовіри до освітян-практиків. Ім із сцени починають розповідати, як вони повинні навчати і виховувати. Цьому професійних педагогів навчали в університетах, є закони про освіту, державні стандарти і програми і т.д. Що іще їм можуть казати чиновники, крім підтвердження  власної  значущості, як «центру прийняття рішень» та  створення ілюзії єдності та контролю над усією системою освіти. Тож проводячи серпневі конференції, їхні організатори укотре посилають педагогічну свободу вчителя… услід за російським кораблем. 

4. Прикро бачити тисячі поширень подібних повідомлень вчителями у соцмережах. Чиновників і методистів, які це роблять, можу зрозуміти. Вони самі із начальства. Учителів - не можу і не хочу зрозуміти. Такими  поширеннями вчителі укотре демонструють вірнопідданство та сподівання на високу мудрість начальства. Панове, сподівайтеся, але без надії. Чи вас життя іще не навчило?

5. Радянський рефлекс «довести до відома» живе в кожному освітянині: офіційний меседж треба побачити, перекинути далі й зняти з себе відповідальність. Тут і страх пропустити наказ, і службова лояльність, і відсутність альтернативних джерел впливу. У цілому - коліна перед начальством продовжують згинатися. 

6. Хибна віра в те, що обговорення проблем освіти на подібних зібраннях допоможе їх вирішити. Якби допомагало, то проблем в освіті уже не було б. Взагалі. Адже таких обговорень проведено стільки, що якби енергію, яка затрачена на цей процес спрямувати на вироблення електрики, то у 50% українських шкіл не потрібно було б ставити генератори. 

6. Совок у нашій освіті живе і квітне. Проведення серпневих конференцій було започатковано наприкінці 40-х років минулого століття рішенням політбюро комуністичної партії. Стверджую так, як дослідник української освітньої історії. Я виріс в сімʼї вчителів і кожна серпнева конференція в районі була для них святом. Святом - під «мудрим» партійним керівництвом. Шили нові плаття, купували туфлі, йшли до районного найкрутішого перукаря. А потім збиралися в місцевому будинку культури, щоб послухати вказівки від місцевого начальства, як вчити та виховувати дітей. І виступи колег, тексти яких перед тим довго готувалися помічниками того начальства. Єдина користь від таких зібрань: колективний обід десь у кущах. Що змінилося? 

Лише технічні умови проведення та брейк-кава поза кущами? 

Замість епілогу. Проведення таких конференцій - це не про цивілізовану та сучасну систему управління освітою. Це є стара хвороба освіти: недовіра до тих, хто працює з дітьми щодня, видимість демократії, начальственний нарцисизм і підміна справжніх реформ видовищем. Це не комунікація, а демонстрація контролю. Не стратегія, а декорація. І поки ми аплодуємо на “серпневих”, у школах шукають вчителів, яких катастрофічно бракує. А ті, хто таки прийшов на педагогічні спеціальності університетів , мають середній бал НМТ менше 130. Ось справжня серпнева статистика, без фанфар і рожевих квіточок.

P.S. У освітянській історії подібні зібрання вчителів були іще у дорадянський період. Але вони ініціювалися власне учителями. Які збиралися для того, щоб обмінятися досвідом роботи. Начальство до таких зібрань не мало жодного відношення. Ніяких відряджень, викликів, запрошень і шоу. Лише спілкування колег. Щоб працювати краще