Коли підвезення стає одним з ключових факторів доступності профільної освіти?

Автор: Надія Колісник

Реформа профільної середньої освіти в Україні, яка є фактичним продовженням реформи НУШ, передбачає створення мережі ліцеїв, де учні 10–12 класів з вересня 2027 року отримуватимуть профільну середню освіту. Правові засади цієї реформи визначаються насамперед Законом України «Про освіту» та Законом України «Про повну загальну середню освіту». Формування ефективної мережі ліцеїв – це стратегічне управлінське рішення на рівні громад: де і як функціонуватимуть ліцеї, як забезпечити доступ до них і за рахунок яких ресурсів.

У багатьох громадах кількість учнів старших класів є недостатньою для створення та/або забезпечення функціонування ліцею з трьома різними  профілями навчання, тому логічно виникає необхідність впровадження моделі, коли один ліцей обслуговує кілька громад. В такій моделі підвезення стає ключовим фактором доступності профільної освіти.

Як організувати підвезення учнів?

Відповідно до частини четвертої статті 13 Закону України «Про освіту» та статті 8 Закону України «Про повну загальну середню освіту», місцева влада зобов’язана забезпечувати безкоштовне та доступне підвезення до закладів освіти для учнів із сільської місцевості, зокрема із забезпеченням доступності відповідного транспорту для маломобільних груп, а також для педагогічних працівників. 

Реалізація цих гарантій здійснюється за кошти місцевих бюджетів відповідно до механізмів, визначених постановами Кабінету Міністрів України. 

Зокрема, постанова Кабінету Міністрів України від 28 квітня 2023 року №418 визначає порядок та умови надання субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на придбання шкільних автобусів.

Наприклад, одним із пріоритетів визначено забезпечення автобусами тих закладів загальної середньої освіти, які згідно з перспективним планом органів місцевого самоврядування у 2027/2028 навчальному році повинні належати до мережі ліцеїв, та до яких у 2026/2027 навчальному році здійснюватиметься підвезення здобувачів освіти із закладів освіти, що забезпечуватимуть здобуття базової середньої освіти.

Це дозволить підготувати логістику до формування оновленої освітньої мережі у 2027/2028 навчальному році.

Водночас організація підвезення учнів – це довгострокове фінансове зобов’язання для громад, яке передбачає не лише закупівлю автобусів, а й їх технічне обслуговування та ремонт, закупівлю пального, оплату праці водіїв, а також страхування транспортних засобів.

Як планувати закупівлі та використання пального?

Найпоширеніші способи закупівлі пального для шкільних автобусів включають проведення публічних закупівель (відкритих торгів або спрощених процедур залежно від обсягів), використання паливних талонів чи карток, а також планування закупівель на основі прогнозованого споживання з урахуванням маршрутів і сезонності.

Зберігати пальне можна на власних або орендованих паливних складах, або через мережу автозаправних станцій (за талонами чи картками).

Модель закупівлі пального через тендери з використанням паливних карток або талонів, із попереднім плануванням потреб і отриманням пального через мережу АЗС без його зберігання, повністю відповідає законодавству та є найбільш безпечною з точки зору перевірок, оскільки мінімізує ризики порушень і забезпечує ефективне використання бюджетних коштів.

Скільки дітей возити і як далеко?

Час доїзду має бути безпечним і оптимальним (зазвичай до 30–60 хвилин) за регулярними та прогнозованими маршрутами. Він безпосередньо пов’язаний зі станом дорожньої інфраструктури.

Неналежний стан доріг може суттєво ускладнювати організацію підвезення учнів і призводити до збільшення часу поїздок, підвищення витрат на пальне, швидкого зношування шкільних автобусів, а також ризиків для безпеки перевезень.

Тому під час планування мережі ліцеїв важливо проводити комплексну інфраструктурну оцінку, яка включає стан дорожнього покриття, транспортну доступність та можливість організації регулярних маршрутів.

Як співробітництво територіальних громад може вирішити проблему підвезення?

Відповідно до Закону України «Про співробітництво територіальних громад», громади можуть спільно співфінансувати придбання транспорту, разом подаватися на державні програми підтримки, визначати балансоутримувача автобусів і погоджувати маршрути та графіки їх використання.

Окремим напрямом є спільні інвестиції в дорожню інфраструктуру: ремонт доріг, облаштування під’їздів і зупинок саме на маршрутах до ліцеїв. Такі проєкти можуть реалізовуватися через договори про співробітництво, делегування завдань одній із громад. Важливо, щоб ці домовленості були довгостроковими, з чітким розподілом витрат і відповідальності, адже саме така співпраця дозволяє забезпечити стабільний і безпечний доступ учнів до профільної середньої освіти.

Чи є альтернативи щоденному підвезенню?

Альтернативою щоденному підвезенню учнів, особливо у випадках значних відстаней або складної логістики, можуть стати пансіони при ліцеях. Можливість функціонування таких структурних підрозділів передбачена статтею 31 Закону України «Про повну загальну середню освіту».

 Така модель передбачає проживання учнів протягом навчального тижня безпосередньо при закладі освіти, що дозволяє зменшити навантаження на транспортну систему, оптимізувати витрати громад та забезпечити стабільний доступ до профільного навчання. 

Водночас створення і утримання пансіонів потребує належної матеріально-технічної бази, дотримання санітарних і безпекових вимог, а також додаткових видатків на харчування, проживання та виховний супровід здобувачів освіти. 

Це рішення може бути доцільним для «міжмуніципальних» ліцеїв, які обслуговують кілька громад, однак потребує ретельного планування, досягнення чітких  домовленостей між громадами і врахування інтересів здобувачів освіти.

Формування мережі ліцеїв – це не лише питання освітньої політики, а комплексне управлінське рішення, що поєднує планування мережі, логістику, інфраструктуру та фінансову спроможність громад. 

Для територій із невеликою кількістю здобувачів освіти оптимальною є співробітництво територіальних громад із ключовою роллю підвезення або альтернативних форматів, зокрема пансіонів. Водночас підвезення потребує системного підходу: оновлення транспорту, безпечних маршрутів, прозорих закупівель пального та довгострокового бюджетного планування. Критично важливою є також якість дорожньої інфраструктури та готовність громад до співпраці – спільного фінансування, узгодження маршрутів і реалізації інфраструктурних проєктів. 

Саме спільні рішення дозволяють зменшити витрати й забезпечити доступність профільної середньої освіти. У підсумку, успіх реформи профільної середньої освіти на місцевому рівні залежить від здатності громад мислити стратегічно, діяти на випередження та вибудовувати сталі партнерства задля забезпечення рівного доступу учнів до якісної профільної середньої освіти.