«Лікарський» почерк у дитини: чому так стається і де шукати вихід?

Автор: Світлана Чернишова, вчитель, ліцей 144, м. Дніпро

Коли я беру чергову пачку зошитів, іноді здається, що я не вчителька, а дешифрувальник у секретному відділі. Почерк говорить батькам та учителю не стільки про старанність дитини, скільки про роботу її мозку та вміння домовлятися з руками. І сьогодні ця домовленість у багатьох дітей дедалі частіше зривається.

Що ж із цим робити?

1. Чому замість літер - кардіограма?

Якщо дитина пише нерозбірливо, причина зазвичай не в лінощах. Ось основні фактори затиску:

• Фізіологічна незрілість. Дрібна моторика сьогодні – це слабке місце. Замість зашнуровування кросівок та ліплення з пластиліну діти звикли до гладких екранів смартфонів. М’язи кисті просто не готові до тривалого навантаження.

• Дисграфія. Це неврологічна особливість, коли дитина знає правило, але мозок «губить» зв’язок між звуком і буквою. Звідси дзеркальне письмо або пропуски складів.

• Оптико-просторові порушення. Дитина просто не відчуває межі рядка та розмір літер. Для неї рядок - це нескінченний космос без орієнтирів.

2. Чому початкова школа не завжди справляється?

Звинувачувати вчителя 1-4 класів  - шлях у нікуди. Проблема в системі:

• Програма настільки насичена, що на «постановку руки» відводиться критично мало часу. Тільки навчилися писати «а» - завтра вже треба гнати цілі речення.

• Коли в класі 30 дітей, встежити за правильним нахилом кожної маленької ручки та поставою - завдання на межі фантастики.

3. Пастка НУШ: хотіли як краще, а вийшло…

Нова українська школа зробила акцент на психологічному комфорті. Це чудово, але є нюанси:

• Відсутність вимог до каліграфії. Раніше почерк «муштрували», тепер дозволяють писати так, як зручно дитині. Наслідок? У середній школі, де темп письма зростає втричі, дитина «розсипається». Вона не встигає за думкою вчителя, бо її рука — це гальмо.

• Кому гірше? Насамперед учневі. Нечитабельний почерк призводить до того, що дитина сама не може прочитати написане. А вчитель під час перевірки диктанту трактує кожне незрозуміле з’єднання як помилку.

4. Робочий алгоритм: як нам із цим жити?

Ми маємо бути реалістами: каліграфічного дива не станеться за ніч, але порядок навести можна.

Поради колегам-вчителям:

• Принцип ідентифікації. Якщо ви не можете відрізнити «и» від «ш» або «а» від «о» — це помилка. Крапка. Учень має розуміти: письмо - це засіб передачі інформації. Якщо інформація не зчитується, вона втрачена.

• Оцінювання робіт. У диктантах і творах ми оцінюємо грамотність. Але якщо через почерк неможливо перевірити орфограму, оцінка справедливо знижується. Привчайте дітей: розбірливість - це повага до того, хто читає.

• Зошити в допомогу. Дозволяйте дітям із поганим почерком писати в густу косу лінію навіть у 5–6 класах. Нічого в цьому немає страшного. Нехай буде такий тренажер.

• Альтернативні методи. Використовуйте вправи на нейрогімнастику прямо на уроці. Дві хвилини «малювання» обома руками в повітрі, вправи руками на асинхронність, фізкультхвилинки для рук розвантажують мозок і допомагають їм працювати краще.

Що робити вдома? До прописів додаємо більше творчості. Лего, бісероплетіння, малювання на піску. Коли зміцніють пальці, підтягнеться і буква.

Почерк - це обличчя думки. Тож учителі та батьки повинні разом допомагати дітям робити це обличчя охайним, без зайвого тиску, але з чіткими межами.

Колеги, колежаночки, а як ви боретеся з «ієрогліфами» в зошитах? Чи вважаєте, що в еру гаджетів почерк уже не має значення?