“Ми вчимо літературі, але не читанню”. Як допомогти дітям читати усвідомлено

У сучасному світі кількість текстів, з якими щодня стикаються діти та дорослі, зросла безпрецедентно. Це не лише літературні твори зі шкільної програми, а й новини, дописи в соцмережах, відео з субтитрами, блоги чи навіть коментарі. Ми живемо в інформаційну добу, і цього вже достатньо, щоб переосмислити роль читання в освіті.

Наразі для багатьох учнів справжнім викликом є не просто прочитати текст, а зрозуміти його, побачити підтексти, розпізнати емоції, відрізнити факти від оцінок та маніпуляцій, навчитися висловлювати власну позицію.

Усвідомлене читання – основа критичного мислення і навичка, що формує не лише читача, а й громадянина. Однак протягом останніх років рівень читацької грамотності, зокрема серед підлітків, в Україні погіршився.

Які причини такого стану справ – і які рішення можливі на рівні школи та країни, щоб це виправити, – медіа “Нова українська школа” розповіли:

✔ кандидат філологічних наук, заступник директора Українського центру оцінювання якості освіти (УЦОЯО) Василь Терещенко,

✔ вчитель української мови і літератури, переможець Global Teacher Prize Ukraine 2021, який також увійшов у десятку найкращих освітян планети за версією міжнародної премії Global Teacher Prize, Артур Пройдаков,

✔ вчителька української мови та літератури, авторка читацького щоденника для підлітків, а нині – військова Юлія Бондаренко.

Що таке “розумне читання”?

Читацька грамотність і усвідомлене читання – це пов’язані, але не тотожні поняття. Поняття розумного або усвідомленого читання – частина читацької грамотності, і охоплює значно більше, ніж просто здатність переказати сюжет прочитаного. Йдеться про активну інтелектуальну взаємодію з текстом: розуміння змісту, аналіз підтекстів, рефлексію над прочитаним і формування власної інтерпретації.

Артур Пройдаков звертає увагу на багатовимірність читання: “Йдеться не тільки про поверхневий сюжет, а ще внутрішні контексти, підтексти тощо”.

На його думку, усвідомлене читання – це вміння вчитуватися в текст, осмислювати його, аналізувати і ділитися власними висновками.

Юлія Бондаренко також акцентує на глибинному сприйнятті: “Для мене усвідомлене читання – це про заглиблення в текст, про фіксацію й відчитування різних його шарів”.

Вона наголошує, що ця навичка критично важлива не лише для шкільного успіху, а й для повноцінної комунікації впродовж усього життя. Адже нездатність коректно інтерпретувати прочитане може призвести до нерозуміння чужих думок і, як наслідок, до труднощів у формуванні власних.

Таким чином, розумне читання – це інтегрована когнітивна й комунікативна компетентність, без якої неможливо уявити сучасну освіту і загалом – життя, особливо у цифрову епоху (і особливо в умовах війни), коли вміння фільтрувати важливе і другорядне, правдиву інформацію і маніпулятивну, – критично необхідне.

Нещодавні дослідження свідчать про зниження рівня читацької грамотності у школярів. Чому так?

Результати міжнародного дослідження PISA-2022 засвідчили помітне зниження рівня читацької грамотності українських підлітків порівняно з 2018 роком.

За словами заступника директора УЦОЯО Василя Терещенка, ця тенденція притаманна багатьом країнам і значною мірою пов’язана з наслідками пандемії COVID-19. Перебуваючи вдома, учні втратили сталий контакт з учителями, а разом із ним – і системну мотивацію до читання:

“Відповідно, так звані вільні хліби для учнівства обернулися тим, що як дівчата, так і хлопці погіршили свої показники в читанні”, – говорить Терещенко.

У звичайних умовах саме вчитель виступає посередником між текстом і підлітком: заохочує, спрямовує, відстежує динаміку роботи. Без цього зовнішнього впливу зацікавлення читанням істотно знижується.

Однак як наслідки пандемії, так і виклики повномасштабної війни – не єдині причини. Фактично всі співрозмовники медіа “НУШ” погодилися, що важливим фактором є те, що підлітки живуть у цифрову епоху, і звикли до фрагментарних форматів споживання інформації – коротких відео, мемів, стрічок новин. У таких умовах довгі зв’язні тексти поступово втрачають свою привабливість і зрозумілість.

Юлія Бондаренко зазначає: “Навіть за останні десять років світ суттєво змінився. Інформації навколо надзвичайно багато, тому в такому потоці дуже складно сконцентруватися”.

Ще одна причина – невідповідність підходів у школі сучасним викликам, хоча “глобальні рішення” уже є. Заступник директора УЦОЯО Василь Терещенко зазначив, що в багатьох українських школах досі домінує традиційне викладання літератури: “Ми вчимо дітей української, зарубіжної літератури, але, власне, не вчимо читанню”.

Хоча українські вчителі наразі мають повне право модифікувати програму та залучати нові ресурси і підходи у викладанні, а не зосереджуватися на шаблонних.

У той час як PISA оцінює читацьку компетентність у ширшому сенсі – як здатність працювати не лише з художніми, а й з інформаційними, рекламними, медійними текстами. Базова школа цього майже не охоплює.

Модельні навчальні програми вже містять положення про роботу з різними типами текстів, але на практиці, як зазначає Терещенко, “учительство часто залишається у старій парадигмі”.

Учитель Артур Пройдаков також зауважує: одна з ключових проблем – брак часу на глибоке опрацювання текстів. Через перенасичення програми доводиться “проходити лише по верхах”.

“Страшенно бракує часу на якісний аналіз тексту”, – наголошує він.

Через це діти читають поверхнево, не встигають осмислити прочитане, і вчителеві доводиться повертатися до змісту, аби знову його пояснити.

Що робити? Зокрема вчителям

В контексті досліджень важливо згадати і загальнодержавний зовнішній моніторинг якості початкової освіти 2024 року УЦОЯО, в межах якого аналізували, зокрема, читацьку компетентність учнів.

Як підкреслила в інтерв’ю медіа “НУШ” директорка УЦОЯО Тетяна Вакуленко, зниження рівня читацької грамотності спостерігається вже третій цикл поспіль, і це викликає серйозне занепокоєння.

“У п’ятому класі предметне навчання здебільшого побудоване на роботі з текстами підручників і посібників. Значний обсяг матеріалу з біології, географії, історії тощо ми вивчаємо за параграфами підручників. Тож, якщо зменшується читацька спроможність, то дисципліни, вивчення яких передбачає опрацювання доволі великих за обсягом текстів, буде значно складніше опановувати”, – вважає вона.

З огляду на результати моніторингу, заступник директора УЦОЯО Василь Терещенко наголошує, що перше, на чому потрібно зосередитися, аби покращити рівень читацької грамотності учнівства – приділяти особливу увагу до її формування вже у початкових класах:

“У початковій школі треба активно розвивати і спонукати учнівство долучатися до книги – там це зробити набагато легше, ніж у базовій. Адже метою початкової є привчити звертатися до джерел інформації. А для цього дітям треба показати різноманітність цих джерел і навчити постійно відчувати потребу читати – художнє, нехудожнє, те, що відповідає інтересу. Якщо ми цього навчимо у початковій школі, то у базовій вчителю буде набагато легше працювати з підлітковою категорією дітей”.

Водночас, на думку Юлії Бондаренко, для вчителя, який лише починає працювати з учнями над читацькою грамотністю, ключовим буде не метод, а контакт із дитиною. Перший крок – дізнатися, чим живе клас, що учнів захоплює поза школою: які серіали вони дивляться, яку музику слухають, які теми їм близькі.

“Ми, дорослі, часто надто скептичні й зверхні, коли йдеться про інтереси дітей. Але важливо боротися із внутрішніми критиками й бути відкритими до нового. До того ж варто самим бути щирими. Складно зацікавити інших тим, чим не “гориш” сам. Я часто спостерігаю, як людей, зокрема дітей, заряджає особиста любов і пристрасть вчителя”, – наголошує Юлія.

Чому шкільна програма потребує змін?

Артур Пройдаков переконаний, що в Україні загалом слід змінити шкільну програму з літератури, і замість подекуди побіжного вивчення десятків великих за обсягом творів зосередитися на меншій кількості, але більш якісному аналізі.

“Хотілося б, щоб на один твір було хоча б кілька тижнів – тоді і про свідоме читання, і про паралелі з контекстами можна говорити”, – каже він і додає, що має надію на зміни в межах реформи старшої профільної школи, яка стартує з 2027 року.

Керуючись власним досвідом, Артур Пройдаков підкреслює, що на уроках важливо не поспішати і давати учням можливість різносторонньо взаємодіяти з текстами.

“Найбільша помилка, якої я колись припускався – і яка, думаю, знайома й іншим колегам – це коли на уроці 20 хвилин читаємо вголос без зупинок, а тоді тільки ставимо запитання по змісту. І виявляється, що вже на п’ятій хвилині діти “попливли”, і ще п’ятнадцять хвилин вони просто читають, не розуміючи, що саме”, – говорить Артур Пройдаков і додає, що на його уроках учні читають лише по кілька абзаців, після чого переказують та/або аналізують їх. Визнає, що не всім подобається такий підхід, але він може бути дієвим.

Викорінити практику читання вголос на уроках – не варіант, адже практично всюди є учні, які не опрацьовують текст вдома самостійно, а отже, якщо урок складатиметься лише з аналізу та дискусій, певна частина аудиторії буде “не в контексті”.

“У цьому є певний шарм: коли на уроці ми читаємо, обговорюємо, ділимося враженнями – виникає ефект “тут і зараз”. Це конструктивна ситуація, коли ми всі на рівних можемо говорити про зміст прочитаного. Чому це важливо? На жаль, іноді навіть у середній або старшій школі дітям читати доволі важко. Припускаю, що поза уроком дехто взагалі нічого не читає. Тож час на уроці треба використовувати максимально раціонально”, – наголошує Артур Пройдаков.

Приклад дорослих має значення

На думку Артура Пройдакова, також важливо надати учням приклад дорослого читача, зокрема і батьків. Вчителям варто налагодити з ними взаємодію і переконати їх в тому, що книжка має бути важливим атрибутом вдома. Це може стати додатковим стимулом для дітей до читання.

“Треба показувати, що читання – це класно: тримати книжку в руках, говорити про неї, підтримувати розмову”, – наголошує педагог.

Юлія Бондаренко поділяє його думку і визнає, що читання не є пріоритетом у більшості родин:

“Якщо практика читання не є загальноприйнятою вдома, цього не роблять батьки чи опікуни, то шанси, що дитина самостійно почне читати, значно нижчі”.

Організовуйте літературні події та підтримуйте позакласне читання

Також серед простих, але дієвих практик – організація подій навколо читання: книжкові клуби, зустрічі з письменниками, походи на фестивалі. Це створює відчуття, що читання – частина живого культурного простору, а не лише шкільного обов’язку.

Юлія Бондаренко переконана: важливо не тільки вчити аналізу тексту, а й формувати в дітей звичку осмислювати й проговорювати побачене.

“Вважаю, що формат читацького клуба і читацького щоденника є одними з основоположних. Їх втілення можуть бути будь-якими, – наприклад, відгук у форматі допису для соцмереж чи рілсу (коротке відео в Instagram – ред.). Головне – висловлювати свої думки й чути думки інших, які дадуть нову оптику для погляду на прочитане”.

Разом із тим формати спільного читання не працюватимуть повноцінно без базового інструментарію. Учням потрібен набір підходів, які допоможуть бачити в тексті більше, ніж просто сюжет. Юлія радить привчати дітей розглядати текст у кількох вимірах: і в контексті історичних реалій, і через призму стосунків між персонажами, і навіть у світлі сучасних критичних підходів – наприклад, феміністичної чи постколоніальної критики.

Ще один спосіб підтримати зацікавленість – заохочувати учнів ділитися прочитаним поза програмою.

Для цього Артур Пройдаков запровадив “бонусні” оцінки для учнів, які самостійно читають книги.

“Якщо дитина самостійно прочитала книжку поза шкільною програмою, вона може її представити в класі. Я ставлю за це бонусну оцінку – 11 або 12 балів. Можливо, це не зовсім методично правильно, але я використовую це як заохочувальний інструмент для дітей. Це підтримка як для тих, хто читає поза програмою, так і для інших, щоб вони побачили, що існують книжки, які не входять до шкільної програми, і це може бути цікаво”, – ділиться педагог.

Паралелі із сучасністю

Особливу увагу вчитель приділяє зв’язку твору із сучасністю. Наприклад, аналізуючи “Сто тисяч” Івана Карпенка-Карого, учні міркують, наскільки сьогодні ще актуальні теми жадібності, корупції та обману.

“Ми говоримо: навіщо герой хотів обдурити інших? Хто виграє від таких схем, а хто програє? І чому це важливо?” – пояснює Пройдаков.

Коли учні вивчають великі за обсягом твори, частину матеріалу вони мають опрацювати самостійно, а на уроці вже триває аналіз та обговорення.

Педагог переконаний, що на уроці літератури має бути місце для творчості, тому його учні пишуть альтернативні фінали, вигадують продовження історії і навіть створюють власні тексти.

“Усвідомлене читання – це не набір правил чи аксіом. Важливо, щоб у кожної дитини була своя думка про твір. Один бачить одне, інший – інше, і це нормально. Головне – щоб діти думали, формулювали й озвучували власні точки зору. Робота з текстом – це не лише перевірка знань, а й обговорення, пошук сенсів, простір для висловлення”, – наголошує Артур Пройдаков.

Технологічна робота з текстом

Заступник директора УЦОЯО Василь Терещенко додає, що якщо учні опрацьовують текст для навчальних чи інформаційних потреб, вчителю варто застосовувати інші методики – зокрема, навчати їх працювати з великим обсягом інформації, відбираючи найсуттєвіше.

“Методика маркування тексту – надзвичайно важлива. Її суть у тому, щоб, читаючи великий текст, учні могли позначати маркерами або стікерами найважливішу інформацію”, – пояснює він.

Такі техніки, як маркування, схематизація, концептуалізація – закладають фундамент для ефективної, технологічної роботи з будь-яким текстом. І саме цієї “технологічності”, за словами Василя Терещенка, учнів потрібно навчати системно. Адже вона є передумовою не лише вдумливого, а й результативного читання.

“Цієї роботи у нас насправді не проводиться”, – говорить Терещенко.

Як вступні тестування впливають на підходи до формування читацької грамотності в учнів

З огляду на те, що оцінювання навчальних досягнень, особливо у форматі національного мультипредметного тесту (НМТ), впливає на те, як і чому дітей навчають у школі, ми вирішили запитати у заступника директора УЦОЯО, чи можливо у найближчому майбутньому додати до ЗНО (НМТ) із мови і літератури завдання із розгорнутою відповіддю та творчі завдання.

Василь Терещенко наголосив, що нинішній формат НМТ має низку об’єктивних обмежень, що ускладнюють повноцінну перевірку читацьких навичок.

“НМТ має свою специфіку – це комп’ютерне тестування з чотирьох предметів, яке проводиться в один день. Через це ми не можемо запропонувати довгий тест, який би охопив усе, зокрема завдання на глибоке критичне читання та аналіз. До повномасштабного вторгнення тести з української мови та літератури були значно довшими і включали більше завдань, які дозволяли краще оцінити читацьку компетентність. Сподіваємося, що після перемоги зможемо повернутися до таких форматів”, – говорить Терещенко.

Попри стислість, у НМТ все ж залишаються завдання, що певною мірою дають уявлення про здатність вступників працювати з текстами. Наприклад, у частині з української мови є завдання з деформованим текстом – абітурієнтам потрібно відновити логіку викладу, розпізнати змістові та граматичні зв’язки між реченнями. А тест з української літератури дозволяє оцінити загальне розуміння програмових творів – зокрема жанрову належність, тематику, зв’язки між текстами.

Проте повноцінне формування читацької грамотності вимагає більшого простору, ніж може надати вступне тестування. Тому, як зазначає Терещенко, справжній поступ у цій сфері можливий лише тоді, коли оцінювання в школі та національні тести знову отримають змогу включати складніші завдання на усвідомлене читання. Лише так можна буде об’єктивно оцінити і, відповідно, системно розвивати критичне мислення в українських школярів.

Загалом експерти поділяють думки, що для подолання кризи читання потрібно:

✔ урізноманітнювати типи текстів, з якими працюють учні;

✔ розвивати навички читання інформаційних і медіатекстів;

✔ цілеспрямовано формувати здатність критично працювати з текстами;

✔ змінювати дидактичну логіку уроків – від аналізу до інтерактивної взаємодії;

✔ і головне – не сприймати уроки літератури чи мови як ізольовані від життя практики.