НМТ. Чотири години на межі витривалості. Чотири предмети. І одна війна.

Автор: Дмитро Ламза, директор спеціалізованої школи № 210, м. Київ

Допис про те, як пройшло моє НМТ

Не міг раніше поділитися, відходив. Відходив не просто від тесту, а від дійства під назвою «НМТ». Цьогорічне зовнішнє оцінювання - це не просто перевірка знань. Це справжній марафон для нервової системи. І я не перебільшую.

Я не знаю, як було раніше. Не знаю, що кажуть про минулі роки, але сьогодні я маю що сказати саме про 2025 рік. І хочу звернутися не просто до абітурієнтів, хочу звернутися до всіх, хто ухвалює рішення.

Уявіть, ви живете в країні, де сирена - це звичайна річ, це як будильник, але проти вашої волі. Ви проводите ніч не з книжкою, а в метро, і це не для романтики, а задля безпеки. Ви виходите з укриття на світанку. А потім здаєте чотири абсолютно різні предмети за чотири години. Чотири за чотири!

Перша - українська мова. Потім різко, без права на емоцію, на паузу - математика. Далі ще один різкий поворот - історія. А після - предмет на вибір. І це все без можливості вийти раніше. Без права поскаржитися, що тобі важко, бо важко всім. Бо війна. Бо треба триматися.

Але чи справедливо це стосовно наших дітей?

Мене глибоко вразило, коли під час перерви я поспілкувався з іншими учасниками. Багато з них - хлопці, які складали тест не тому, що хочуть навчатися, а щоб отримати відстрочку. Відстрочку від мобілізації. Не знання, не мотивація, не мрії, а рятівний документ.

Це нормально? Це морально? Це наш освітній стандарт?

Я людина, яка має чотири вищі освіти. Я люблю навчання, люблю процес мислення, люблю шукати сенс. Але навіть мені - дорослому, досвідченому, було надзвичайно важко витримати чотири години такого ментального навантаження. То як це має витримати дитина?

І не просто витримати, а здати на високий бал. Бо ставка - майбутнє. Бо за цим тестом вступ. За цим тестом стипендії. За цим тестом життя. І чи має випускник, дитина, яка щойно пережила ніч під вибухами, відповідати за щось, до чого навіть не кожен дорослий був би готовий?

Панове з Міністерства освіти, зупиніться. Подумайте! 

Чи нормально об’єднувати чотири предмети в один день? Чи нормально вимагати концентрації й спокою там, де щойно була повітряна тривога? Чи нормально, що ми не залишаємо дітям навіть мінімального вибору чи підтримки?

Ми не можемо зупинити війну. Але ми можемо дати нашим дітям хоч трохи людяності, трохи спокою, трохи довіри. Наші діти заслуговують на краще. Їхні голови не мають бути квест-кімнатами, де кожні 60 хвилин треба відкривати новий замок.

Я щиро вдячний всім, хто організовує НМТ, зокрема координаторам, які спілкуються ввічливо і культурно, підтримують і тримають атмосферу на межі можливої доброзичливості. Але навіть вони не можуть змінити саму систему, в якій працюють.

Сьогодні випускники - не просто учні. Вони покоління, яке виростає під звуки сирен. То може замість додаткового тиску дамо їм трохи полегшення?

Знаю, що є різні думки, і я готовий вислухати їх, прочитати все, що ви думаєте з цього приводу! Але зауважу, що ми маємо думати про дітей і про те, як їм виконувати наші накази та рішення!

P.S. Я не мав сил написати цей текст у день НМТ. Було дуже важко і фізично, і емоційно. Виснаження, тиск, головний біль. Вечір після тесту я просто відходив. Але я конче хотів поділитися з вами цими враженнями. Лише зранку зміг зібратися з думками і викласти все, що боліло й крутилося в голові.

А що далі?