«Освіта для життя», або про іще одну грантову декорацію

Автор: Ігор Лікарчук, доктор педагогічних наук, професор

«Усе для вчителя. Окрім права бути вчителем.»

Із цікавістю та позитивними очікуваннями прочитав, що Міністерство освіти і науки України запускає платформу з модною англомовною назвою «Освіта для життя». Була віра в те, що нарешті хтось у МОН зрозумів: учителю потрібна підтримка, простір для ідей, середовище для обміну досвідом. Однак, мої зацікавленість, очікуваний позитив і віра розтаяли як останній сніг весняному сонці. Причина дуже проста. Новомодна платформа пропонує учителю «готові навчальні матеріали – конспекти уроків, презентації, робочі аркуші для учнів і учениць, створені експертами робочої групи з розробки концепцій освітніх галузей».

Побачив це і згадав освіту часів срср, коли в учителів шаленою популярністю користувалися методичні збірники на кшталт «Методика викладання історії середніх віків». У цих збірниках також публікувалися конспекти уроків, завдання для учнів, схеми, таблиці та інші навчальні матеріали. А будь-який інспектор, котрий приходив на урок до вчителя, обов’язково аналізував його, порівнюючи із тією схемою, що пропонувалася у таких книжечках. Бо вони були схвалені і рекомендовані тодішнім Міністерством освіти…

Як наслідок, в срср десятки тисяч вчителів за однаковими поурочними планами проводили уроки, учні виконували однакові завдання, аналізували однакові таблиці, схеми, карти… І тепер так має бути?

Мені можуть заперечити, що пропоновані навчальні матеріали - лише орієнтири для творчо працюючих вчителів. Безумовно, але добре знаючи наше українське учительство, дозвольте у відповідь лише іронічно посміхнутися.

Між іншим, а чи не виглядає вся ця історія з «навчальними матеріалами» проявом елементарної академічної недоброчесності? МОН освячує елементарний плагіат? Офіційно дозволяє вчителям плагіатити? Чи у офіційній цифровій платформі це вже не плагіат? Бо в Інтернеті сила-силенна конспектів уроків, сценаріїв, планів роботи. І їх учительство активно списує, навіть сплачуючи за це гроші. А тут безкоштовна платформа…

І не менш важливе питання: а хто сказав, що запропонований у цій платформі «навчальний матеріал» є належної якості? Де і ким він апробований? Які результати апробації? І що у ньому є такого, щоб він став взірцем для тисяч педагогів-практиків?

Думаючи над цими питаннями, роблю висновок, що «освіта для життя» з готовими сценаріями уроків – це той самий оксюморон, що й «творчість за інструкцією». Даруйте за такий приклад, але це однаково, якби Міністерство культури запропонувало для всіх театрів орієнтовний сценарій вистави, скажімо, «Кайдашева сім’я»…

Іще більш прикрий висновок, що це не що інше, як заміна учительського мислення інструкцію. Замість розвитку - копіювання. Замість співтворчості з учнями - виконання сценарію, написаного кимось «на горі». Так формують не вільного професіонала, а цифрового виконавця – людину, яка слухняно натискає «пуск», замість того, щоб думати. Під гаслом “підтримки” створюють нову залежність вчителя від цифрової платформи. Так народжується нова вертикаль – без інспектора, але з цифровим алгоритмом. Без наказу, але з посиланням. І кожен, хто не користується цим ресурсом, буде виглядати «непрогресивним. Так у вільній освітній системі бути не може.

Немає сумнівів у тому, що за всі цим знову стоять грантові гроші. І не маленькі. Та, власне, в МОН цього і не приховують. Але виникає питання: наскільки потрібною і актуальною в умовах сьогодення є розробка такої платформи? У нас всі учні вже забезпечені підручниками? В Україні вирішені всі проблеми організації ефективного дистанційного навчання? Ми маємо достатні ресурси для того, щоб пережити страшну, за всіма прогнозами, зиму? І подібних питань, на вирішення яких можна було б спрямувати грантові кошти – тьма.

Але все як завжди. Комусь наснилося, що така платформа українському учительству конче необхідна. Знайшли донорів, переконали їх у нагальності вирішення цієї проблеми, визначили дедлайн, придумали гарну назву англійською. І пішло-поїхало: айдентика, сторінка з логотипами партнерів, і ще - публічний вебінар із правильними словами: «підтримка вчителя», «освітні інновації», «нові можливості»… Рано чи пізно вся ця історія закінчиться звітом. Із цифрами, скриншотами, «охопленнями» і посиланням на платформу.

Бо головне не зробити школу кращою — головне показати, що щось зроблено.

Та найсумніше - навіть не марнотратство грантових коштів, а знецінення професії. Учитель, який працює за чужими шаблонами, поступово втрачає здатність творити. Його власний досвід стає дедалі більше не потрібним, а голос – непомітним. Він стає тлом для платформи, статистичною одиницею в Excel-таблиці донорського звіту.

І це вже не освіта. Це — імітація освіти.

Замість епілога.

“Education for Life” - дуже гарна назва. Але, якщо в МОН реально хочуть, щоб освіта жила і вижила, то зробіть максимум можливого для того, щоб реалізувати закріплений у вітчизняному законодавстві принцип академічної свободи у педагогічній діяльності. Який не передбачає ніяких шаблонів і готових конспектів уроків. Без цього нове життя в освіті не розпочнеться. Навпаки – воно згасатиме. Навіть після обіцяного підвищення зарплати.