Автор: Ігор Лікарчук, доктор педагогічних наук, професор
Нарешті сьогодні відкрилася таємниця, яка мене давно цікавила.
МОН опублікувало перелік 79 закладів загальної середньої освіти, які вирішили «пілотувати» профільну школу. Серед них — 8 ліцеїв моєї рідної Київщини.
Кілька місяців тому я мав зустріч із цими та іншими керівниками ліцеїв області. Головне враження від тієї зустрічі було простим і тривожним: жоден із учасників не зміг аргументовано пояснити:
– що таке профільна школа як організаційно-педагогічна форма здобуття повної загальної середньої освіти;
– чим вона принципово відрізняється від теперішніх ліцеїв із поглибленим вивченням предметів;
– які педагоги там мають працювати і за якими моделями.
І ось минуло лише кілька місяців — і 8 ліцеїв Київщини вже розпочинають апробацію змісту профільної освіти та, як заявляє МОН, «нових технологій навчання».
Чесно кажучи, я не здивований.
Переважній більшості сучасних керівників шкіл притаманні три риси, яких у керівників педагогічних колективів бути не повинно.
Перша. Те, що в радянські часи називали просто: «Задерши штани — бігти за комсомолом». Це — миттєво реагувати на сигнал «згори», не вмикаючи критичного мислення, не аналізуючи ризиків і наслідків.
У комсомолі це було нормою. У сучасному управлінні — абсурд. Жоден відповідальний керівник не має права втягувати колектив у процеси, які можуть виявитися авантюрними й шкідливими.
Друга. Хронічна тяглість до показухи і «хвороба передовика».
Приємно ж сказати: «ми серед перших», повісити табличку «Тут починалася профільна школа». Як вішали таблички "Тут починалася НУШ". Не помічаючи того, що дедалі більше вчителів і батьків відкрито визнають: НУШ не виправдала очікувань, а восьмикласники-«нушенята» часто демонструють тривожно низький рівень знань і вихованості.
Показові успіхи є. Переможці НМТ, МАН, олімпіад — є. Сертифікований майже кожен третій учитель — є.
А от те, що до 90% випускників готуються до НМТ з репетиторами, — про це таблички не вішають.
Третя. Віра в начальство — міцна, як богуславський граніт. Сказали подаватися на "пілот" — подалися. А далі «життя покаже».
При цьому забувають головне: начальство не вічне. Середня тривалість роботи міністра освіти за часи Незалежності — 1,5–2,5 роки. Чиновники нижчого рівня змінюються ще швидше.
А от наслідки рішень залишаються колективам.
Мудрий керівник завжди має мати мужність сказати «ні». Наголошу, що мудрий. А інший - завжди скаже: "Я згоден".
З власного досвіду знаю: невміння сказати «ні» завжди обертається гірким усвідомленням помилки, яку вже неможливо виправити.
Добре знаючи ці 8 ліцеїв Київщини, майже впевнений: реальну готовність до профільної школи має лише один. І його директор це прекрасно усвідомлює — аж до розуміння, що задля успіху обовʼязково необхідно працювати у форматі відокремленого закладу або структурного підрозділу. Без чого, і на мою думку також , профільна школа - лише зміна вивіски і змісту навчання (якщо вдасться його реформувати, а не відмарафетити існуючий). Тому його участь цього ліцею у "пілоті" зрозуміла.
Решта сім відокремитися не зможуть. І не захочуть. Ні матеріальних, ні соціальних умов, ні згоди батьків — там для подібного рішучого і дуже складного кроку немає.
Але три названі риси взяли гору. Залишилося лише виготовити таблички й прикрутити їх біля ліцейних дверей.
І вже коли я дописував цей текст, у стрічці з’явився допис мудрої освітянки й керівниці Олена Буйневич . Вона коротко і точно пояснила повторний заклик МОН долучатися до «пілоту»:
«Все просто: ніхто не бажає — тому запрошуємо вдруге».
Радує лише одне: керівники українських ліцеїв, які, як чесні офіцери, можуть сказати «Маю честь», в українській освіті все ще є.
P.S. Перелік закладів, які увійшли до 79 «обраних» якоюсь комісією (!), зранку був оприлюднений на офіційному сайті МОН. Станом на 17:00 посилання на цей список вже не відкривалося.
Очевидно, комісія щось у переліку недогледіла. Або когось зайвого включила. Або щось із тарифами.
Тож за остаточну точність цифр відповідальності не беру. Пілот... Куди він залетить і з якими наслідками - невідомо.
Коментарі
Додати коментар