Порушення доброчесності в школі – реагувати чи ні?

Прийнятий у 2020 році Закон України «Про повну загальну середню освіту» чітко визначає, що кожний учасник освітнього процесу зобов’язаний дотримуватися академічної доброчесності (частина 1 статті 43 вказаного Закону), і додає до списку можливих видів недоброчесності в школах такі:

•  надання допомоги учням під час проходження ними підсумкового оцінювання, ДПА, ЗНО, не передбаченої умовами та процедурами їх проходження;

•  використання учнем під час контрольних заходів непередбачених допоміжних матеріалів або технічних засобів;

•  проходження процедури оцінювання результатів навчання замість інших осіб;

•  необ’єктивне оцінювання компетентностей педагогічних працівників під час атестації чи сертифікації (частина 4 статті 43 вище зазначеного Закону).

Порушення-невидимки

Коли йдеться про порушення принципів академічної доброчесності в школі, важлива негайна реакція професійних спільнот і суспільства загалом і категоричне несприйняття таких виявів.

На жаль, поки дуже часто трапляються випадки толерування випадків недоброчесності. Це виявляється в різний спосіб – від фактичного заохочення вихованців садочків та учнів шкіл до створення контенту з порушенням принципів академічної доброчесності (наприклад, через домашні завдання, які учні завідомо не можуть виконати самостійно, без роз’яснень, як правильно оформити цитування, запозичення тощо), до відсутності відчутної реакції спільноти на виявлення плагіату в наукових роботах посадовців.

Чому вчителі мовчать?

Причини небажання вчителів запускати офіційну процедуру розгляду випадку порушення учнем правил академічної доброчесності можна підсумувати так:

•  чимало вчителів не вважають порушення академічної доброчесності проблемою, не бачать у цьому негативу;

•  позицію вчителя про необхідність повідомляти про порушення можуть не підтримувати (чи й засуджувати) його колеги;

•  недостатня переконливість наявних у вчителя доказів порушення;

•  заплутаність формальних процедур розгляду порушень, недовіра до них;

•  невідповідність передбачених офіційними процедурами санкцій та тяжкості скоєного порушення;

•  побоювання маніпулятивних звинувачень з боку керівництва на кшталт «це ти винен, що не навчив учнів як слід»;

•  емоційна складність конфронтацій з учнями та участі у формальній процедурі розгляду порушення;

•  викладання дисципліни великій кількості учнів, дії яких важко проконтролювати;

•  небажання грати роль «поганого поліцейського», псувати стосунки з учнями, нашкодити їм;

•  небажання одержати низькі оцінки з боку учнів, які негативно вплинуть на результати шкільного рейтингування вчителів, наприклад під час атестації.

Узагальнимо цей перелік до трьох основних позицій.

Учителі неохоче ініціюють формальну процедуру розгляду випадків порушення учнями правил академічної доброчесності через:

1. Конфлікт політики академічної доброчесності й неформальних цінностей, повсякденного функціонування шкільної спільноти.

2. Недосконалі процедури повідомлення про порушення та їх розгляду.

3. Прагнення зберегти емпатію й довіру між учасниками освітнього процесу.

Змінювати культуру академічної спільноти на користь цінностей академічної доброчесності слід шляхом постійного діалогу на всіх рівнях функціонування закладів освіти.

Необхідність розбудови доброчесної політики слід повсякчас оприлюднювати.

Що робити з процедурами та емпатією?

У значній кількості положень про дотримання академічної доброчесності в закладах освіти Сумської області, де були проведені інституційні аудити, відсутні чіткі відповіді на два питання.

По-перше, у Положеннях сумлінно перераховані можливі порушення доброчесності учасників освітнього процесу й санкції за такі порушення, у тому числі й додаткові порівняно з переліченими в статті 42 Закону України «Про освіту».

Чого в Положеннях немає – це зіставлення певного порушення з конкретною санкцією. Що буде, якщо у творчій роботі учня виявлено плагіат?

Нічого, повернення роботи на доопрацювання, оцінка «(не)задовільно» чи учня відрахують? А якщо той самий учень «сплагіатить» чи спише вдруге чи втретє?

По-друге, у документах не описано деталізований алгоритм розгляду повідомлення про можливе порушення доброчесності. Кому вчитель має повідомити? Заступнику директора як своєму безпосередньому керівнику, директору чи Державній службі якості освіти?

Хто скликатиме комісію, у який термін? Хто буде присутнім на її засіданні? Які рішення може прийняти комісія? Як вони будуть імплементовані?

Наприклад, комісія рекомендує директору відрахувати учня – як діяти, якщо директор цього не зробить, бо учень неповнолітній і відрахувати його неможливо?

Поки вчитель не знатиме чітких відповідей на подібні запитання, він не ініціюватиме повідомлення про порушення.

Тож санкції мають бути співмірними порушенням: якщо вчитель вважатиме санкції надмірними, він, мабуть, пожаліє учня. Якщо надто ліберальними – уважатиме слідування встановленій процедурі не вартим зусиль. Якщо вчитель не знає, яка буде санкція, він залишить проблему поза увагою.

Те саме щодо алгоритму розгляду. Усім має бути зрозумілою послідовність дій, сфера відповідальності кожного учасника процедури.

Тоді й буде доцільно включити до офіційної шкільної політики доброчесності норми про ситуацію систематичного неповідомлення уповноважених осіб про порушення.

Не покаранням єдиним

Дослідники доходять до висновку, що санкції у формі покарань слід доповнювати заходами, що розвивають учнів.

• Організуйте неформальне обговорення випадку недоброчесності всередині класу. Це добра нагода проговорити, як наші цінності накладаються на щоденні практики. Така розмова буде важливим заходом із підтримки культури академічної доброчесності.

• Дайте учню рефлективне завдання написати про те, що спонукало його порушити правила. Розберіть разом наведені в такому есеї аргументи.

• Залучіть учнів до ініціатив із просування академічної доброчесності. Досвід власних помилок – дієвий мотиватор змінюватися на краще.

• Запропонуйте учням пройти додатковий курс з доброчесності (наприклад, онлайн).

Подібні позитивні заходи, спрямовані на розвиток учнів, очевидно, слід зробити частиною офіційної політики реагування на порушення академічної доброчесності. А вважати дієвими санкціями виключно жорсткі покарання – неконструктивно.

Впевнено рухаємось вперед!

Доброчесність має бути нормою життя кожного українця.

Алла Рябуха, начальник управління Державної служби якості освіти у Сумській області, спеціаліст вищої категорії, «учитель-методист».