Про телефони, коробки і педагогіку, якої вже майже не видно

Автор: Ігор Лікарчук, доктор педагогічних наук, професор

У освітянському сегменті Інтернету - бум. Всі обговорюють новину про намір законом заборонити в школах гаджети, крім використання їх у освітніх цілях. 

Спробую висловити кілька власних думок стосовно цієї проблеми. 

Як буде реалізовуватися механізм заборони в українських реаліях? 

Смартфон - це приватна власність. Згідно з Конституцією та Цивільним кодексом, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Школа і навіть поліцейський у школі не може примусово відбирати гаджет, обшукувати рюкзаки чи кишені. Це вже перевищення повноважень. Якщо вчитель силоміць забирає телефон, батьки мають повне право викликати поліцію.

Дуже боюся, щоб у законі, про який йдеться, не зʼявилася  норма на кшталт того, що школа має забезпечити зберігання гаджетів під час навчального процесу, а потім їх повертати власникам. Це буде жах. 

Адже, якщо школа зобов'яде здавати телефони в коробку чи сейф, вона автоматично бере на себе повну матеріальну відповідальність за їх цілісність.

Якщо із сейфу чи коробки  зникне iPhone останньої моделі або його випадково пошкодять  - відшкодовувати збитки доведеться або вчителю, або школі. Така судова практика вже відома. 

Саме тому більшість досвідчених директорів уникають «спільних коробок», бо це величезний фінансовий ризик.

Далі. Школа може прописати заборону в Статуті або Правилах внутрішнього розпорядку. Батьки, підписуючи заяву на зарахування, ніби погоджуються з цими правилами. 

Але Статут чи Правила закладу не можуть стояти вище за закони України. Жоден Статут не дає права на дискримінацію чи обмеження доступу до освіти. Жодних юридичних підстав для відсторонення учня від навчальних занять чи виключення його із закладу освіти через невиконання вимог щодо гаджетів немає. І не думаю, що таку можливість можна буде передбачити в законі. У нас взагалі норма про виключення - це швидше декларація, аніж норма прямої дії. 

Я не хочу зупинятися на тому, що гаджет в руках учня, це не лише засіб для розваги. Він виконує ще й інші функціі, у т.ч. й соціальні. І про цей  чинник забувати не можна. У іншому випадку наявність перманентного конфлікту між батьками та школою - гарантовано. 

Тобто, у випадку заборони ми можемо мати іще одне дуже серйозне випробування для директора та вчителів на межі закону, педагогічної етики та здорового глузду. І суттєве додаткове навантаження на них. 

І головне. Будь-яка заборона проблему не вирішить. Вона лише зажене її у «глухий кут». Уже уявляю, яка щоденна гра в «кішки-мишки» розпочнеться в кожній школі із появою заборони.  Учні стануть куди  винахідливішими у приховуванні гаджетів, а вчителі витрачатимуть 15–20 хвилин уроку на «боротьбу з вітряками» замість навчання. Це суттєво посилить  токсичну атмосферу недовіри, де педагог дедалі більше перетворюватиметься  на наглядача. Із усіма іміджевими наслідками для нього, які із цього випливають. 

Тож чекаємо на проєкт закону. Буду радий, якщо у своїх прогнозах помилюся.

Єдине, у чому не сумніваюся: цапами-відбувайлами  будуть освітяни.

Повертаюся до теми можливої заборони мобільних телефонів для учнів у школах. 

У нас є традиція. Щойно в освіті з’являється проблема, яку не можуть пояснити і розв’язати - вона дуже швидко перетворюється на заборону.

Зараз так може статися  і з учнівськими мобільними телефонами. Дискусія ведеться жваво, з посиланнями на Європу, Францію, скандинавів. Звучить переконливо. Майже науково.

Більшість дискутуючих лише за заборону. Аж до твердження, що колись вчилися і вивчилися без мобільних телефонів.

Але майже ніхто не думає над тим, що під час кожного уроку майже у всіх учителів також лежить на столі мобільний телефон, без нього вчитель не зявляється ні у коридорі, ні в учительській кімнаті. Тобто, для вчителя телефон – невід'ємний супутник його повсякденного життя, а для учнів він таким бути не може? То, можливо, давайте подамо приклад: зберемо всі мобілки учителів у одну коробку, а після закінчення робочого дня повертатимемо? Ми ж повинні виховувати на власному прикладі. 

Уже чую відповідь на цю репліку: «Нехай не граються на уроках і на перервах». 

Ну що ж, колеги. На мою думку, стверджуючи так, ви засвідчуєте одне: школа програла боротьбу за увагу дитини.

І замість того, щоб це визнати, пропонується рішення: забрати телефон. 

Не змінити сутність освітнього процесу на уроці. Не зробити урок таким, щоб він був цікавим учневі. Не переглянути методику. Не поставити незручні питання до змісту навчання. НЕ використати телефон  як іще один інструмент. А забрати його. Бо це набагато простіше.

І як завжди «залізний» аргумент: у Європі теж забороняють.

Але головний сенс їхніх заборон – встановлення і дотримання правил користування телефоном у школі. Іншими словами – там працюють із поведінкою учнів. У нас, як уже очевидно, збираються воювати із телефонами. І це буде, без сумнівів, програшна війна. 

Навіть, якщо ми зможемо зробити так, щоб у школах з’явилися спеціальні коробки, шафки, сейфи, магнітні пенали для збереження телефонів, наші винахідливі учні матимуть кілька апаратів. І знайдуть спосіб «обвести навколо пальця» навіть найсуворішого контролера. Більше того, будуть вважати це перемогою. 

Але це все буде свідченням лише одного: коли система не може організувати увагу і нові сенси освітнього процесу, вона починає організовувати зберігання телефонів.

І педагогіки тут уже немає. Тут є інше: формальна освітня діяльність, відсутність мотивації до навчання, страх освітян перед складними рішеннями, і звичка підміняти зміст формою.

Телефон у цій історії - лише зручний винуватець. Бо він ніколи не відповість на питання, яке ніхто не хоче ставити вголос: чому учню на уроці цікавіше в телефоні, ніж у класі?

Поки на це питання немає відповіді - 

жодна коробка чи заборона не допоможуть. Вони лише додадуть вчителю і керівникам закладу силу-силенну додаткових проблем. Про них я писав раніше..

Замість епілогу.

Коли в системі закінчується педагогіка - починаються заборони.

P.S.

Із власного досвіду. На моїх університетських лекціях студенти телефоном для розваг не користувалися. Не тому, що їх забороняли. Чи ховали в коробки. 

Студентам під час лекцій не було часу на телефони і соцмережі. Із однієї причини: потрібно було працювати.

Як викладач,  я давно для себе зробив висновок: телефон не заважає там, якщо є реальний навчальний процес  на уроці чи під час лекції. Він з’являється лише там, де цього процесу  немає.