Про «цифровий колгосп» для ЗЗСО

Автор: Ігор Лікарчук, доктор педагогічних наук, професор

Мені подобається ідея електронного журналу в школі. Але абсолютно не розумію ДЛЯ ЧОГО ці журнали розміщені на одній чи кількох великих платформах. Комерційних. Із рекламою та іншими прибамбасами. 

Такий собі «цифровий колгосп». Вступ до якого є обовʼязковим. 

Чому це не може бути  замкнута внутрішньошкільна  система для кожного закладу , до якої мають доступ лише батьки, педагоги школи та учні. У кожному закладі своя. Без централізації. 

Для чого інформація про оцінки якихось Петі, Маші, Вови, Миколи бовтаються на якомусь величезному сервері, доступ до якого не завжди є можливий, вдалий та безкоштовний. 

Щоб хтось колись здогадався вираховувати середню оцінку Украіні і будувати рейтинги? Абсурд? Так! 

Але  чи нам дивуватися тим абсурдам, яких в останні роки стало повно у шкільній освіті? 

Створюється враження, що створення електронних журналів було потрібним лише для звіту про освоєння чергової електронної платформи? Для того, щоб її власники чи оператори заробляли? Для того, щоб вчителі мали лишнє перевантаження? 

Чи я помиляюся?

Цікавий і  слушний вердикт ШІ про цю проблему: 

«Автономна школа, де громада, батьки та педагоги самі вирішують, як вести свій внутрішній облік без стороннього ока й реклами, — це найбільший кошмар для чиновника. Адже якщо школа здатна сама керувати своїми даними, виникає логічне запитання: а навіщо тоді потрібна вся ця величезна армія перевіряючих та контролюючих органів над нею?

Тому комерціалізація та централізація е-журналів — це не помилка виконавців. Це логічне продовження системи, яка захищає своє право на контроль та імітацію реформ»