Профільна школа як пастка для МОН: 7 мін уповільненої дії

Автор: Ігор Лікарчук, доктор педагогічних наук, професор

Учора у мене було велике бажання кричати щось на кшталт: «Ура!», «Нарешті!», «Дочекалися!»

Бо з’явилася нова редакція Положення про  ліцей. Чекали на нього дуже довго. Навіть мережу у більшості громад під академічні ліцеї сформували. Навіть почали, образно кажучи, ґвалтувати учнів, вчителів, батьків, щоб ту мережу прийняли і зрозуміли…

Однак після першого ж прочитання документа бажання кричати «Ура» чи писати дифірамби зникло. Зовсім і намертво.

Натомість виникло абсолютно протилежне відчуття: гора народила мишу.

Щоправда, і це відчуття жило недовго. Мабуть тому, що яка гора, то така і миша. 

Замість того з’явилося тверде переконання, що цей документ - не про нову якість освіти, не про нову профільну школу. Це документ про нову організацію старої школи.

Саме тому, очевидно, запропонували не новий документ, а лише підфарбували старий. Щось схоже на те, як  стиліст, виконуючи забаганки грошовитої дами бальзаківського віку, робить їй макіяж, що личить особі років двадцяти…

Але залишимо жарти. На мою думку, ми отримали документ, що фактично підриває здорову і важливу ідею профільного навчання в старшій школі. І не лише її. Він підриває всю Концепцію НУШ. 

Скажу прямо: у таких документах мене завжди цікавить не те, що в них написано. А те, що між рядками.

І я його спробував прочитати саме так. Прочитати із розумінням. 

Читаючи, побачив щонайменше 7 мін уповільненої дії, які можуть похоронити реформу і створюють гігантську пастку для МОН, якщо не відбудеться розмінування. 

Коротко про ці міни. 

Міна моделі випускника. 

Дуже хотів зрозуміти для чого нам академічні ліцеї. Яка модель його випускника? Тому уважно прочитав завдання ліцею. І був ошелешений. Серед завдань ліцею немає жодного слова про, що в ньому мають формуватися громадяни України, здатні захищати, відбудовувати, підтримувати свою державу. Жодного слова! 

Натомість, там про «підготовку до життя».  Без уточнення - до якого.

У мирний час це можна було б не помітити. Сьогодні -  ні. 

Бо «життя»  в Україні зараз  і у найближчому майбутньому це – захист держави, її відбудова, її підтримка. 

І якщо цього немає серед завдань ліцею, значить, цього немає і в моделі випускника. Іншими словами – завданнями ліцею автори Положення визначають формування людей, здатних лише пристосовуватися до обставин «мінливого світу».  Тобто - хамелеонів.  Але не українців. 

Висновки робіть самі.  

Міна імітації вибору змісту  

Про вибір змісту навчання написано круто. Є профілі, групи, їхнє поєднання, малокомплектність, індивідуальні траєкторії, можливість змінювати вибір. 

Формально - ідеальна модель. Коли під час презентацій можна сказати чи на дашбордах написати: «Дивіться, вибору стало більше». 

Але є одна деталь. Бо в документі  написано тихо і наче між рядками: «з урахуванням наявних можливостей ліцею».

І тоді виникає одне риторичне запитання: «Чи всі громади, особливо в сільській місцевості, такі можливості матимуть?»

Хоча… 

На папері зможуть. А насправді - життя покаже. Можливо ті, хто вже сьогодні отримав 10 мільйонів на «пілот» і матимуть якісь можливості. Щоправда, на сьогодні достеменно невідомо, хто той список щасливчиків- мільйонерів за бюджетні кошти формував?  І за яким принципом? Головне в цьому питанні інше: громади, які не увійшли до списку «щасливчиків», де мають взяти кошти на обладнання академічних ліцеїв? 

Тобто, система обіцяє вибір, але не гарантує можливості ним  скористатися.

Міна кадрового забезпечення. 

Ретельно шукав у документі щось про вчителів, які будуть працювати в академічних ліцеях. Про вимоги до них, про професійний стандарт вчителя профільного ліцею, про особливості  його роботи, про реальну академічну свободу…

Про  це не знайшов нічого. Тобто той самий учитель, який працював учора,

працюватиме і в «академічному» ліцеї. Той самий, якого МОН безпідставно звинувачує  у гальмуванні реформи НУШ, вимагає «прокачати» його і «нашарувати знаннями»? 

Але тоді виникає питання: звідкіля візьметься нова якість. Мабуть, що за 1500 грн. від платформи «Гроші ходять за вчителем». 

Міна «повної сім’ї». 

Положення ніби й ставить крапку в гарячій і тривалій дискусії бути чи не бути профільній школі відокремленою від гімназії та початкової школи.  Щоправда, ставить дивну крапку. І далеко неоднозначну. Адже встановлює, що ліцей може включати гімназію і початкову школу. Як виняток, і за рішенням засновника. Але, де гарантії, що профільна освіта взагалі можлива у цій «повнокомплектній сім’ї» - початкова, гімназія, старша школа під одним дахом у одній юридичній особі?

Між іншим, прямої заборони додати сюди ще й дитячий садок у Положенні немає. А все, що не заборонено - дозволено. Чи не так?

Можу лише висловити жаль, що моя ідея про створення в такому закладі окремого профільного підрозділу «школа в школі», за прикладом університетських факультетів, не була почута. Хоча, нічого дивного немає. НЕ були почуті й сотні інших пропозицій чи петицій про реформу, включаючи й питання облаштування академічних ліцеїв. Включаючи й ті петиції, під якими підписалися 25 тисяч громадян України… 

 Міна відбору учнів до ліцеїв.

У Положенні про це написано чимало. І на випадок, якщо бажаючих там навчатися буде багато, і якщо їх не буде зовсім. На перший погляд, начебто все так.

Але знову є одне «але». Жодного слова про незалежність і справедливість відбору, про критерії та підходи до нього, в Положенні немає. 

І тоді виникає ключове питання, котре стає міною сповільненої дії:  якщо відбір до академічних ліцеїв не спиратиметься на зовнішні, незалежні інструменти оцінювання знань бажаючих у них навчатися, чи не повернемося ми до практик минулого, коли «вступ» визначався не лише знаннями. І чи не стануть, в такому випадку,  академічні ліцеї закладами освіти для «своїх»?

Міна логістики.

Шукав, шукав, але так і не знайшов нічого в Положенні про пансіони. Вони не були потрібні «старим» ліцеям. Виявилося, що вони не потрібні і новим? 

І це зрозуміло. Бо утримувати  пансіони надто складно, дорого, відповідально. Та іще і у час війни. 

Але, відсутність пансіонів – це не просто забудькуватість авторів Положення. Це свідомий демонтаж соціального ліфта для дітей із периферії. 

Очевидно, автори думають, що діти, які прагнуть академічної освіти,  є лише у великих містах. А діти із сіл нехай залишаються наодинці із розбитими дорогам. І що  проїхати 60 км. щодня на шкільному автобусі цими дорогами – це позитивна мотивація для «занурення» в складні науки. 

Очевидно, що авторам Положення цього не зрозуміти. Їхні діти з подібними реаліями освітянського життя не знайомі. 

Міна відсутності відповідальності. 

Нічого не знайшов у Положенні про ліцензування профільної освіти. А воно ой, як потрібне. Адже гіпотетично ліцензію мали б отримати лише  ті заклади, які не лише назвалися «ліцеями», а мають необхідні умови для здійснення профільної освіти за  трьома профілями. І ліцензію мала б видати Державна служба якості освіти, а не місцеве чиновництво, на яких тиснуть створювати академічні ліцеї. 

Однак, читаючи Положення, мимоволі думаєш про таке. Чи ліцензування, як визнання державою права на здійснення освітньої діяльності, вже не є актуальним? Чи якщо «старі» ліцеї не ліцензували, чи ліцензували укупі із усім іншим, то немає потреби ліцензувати і профільні. А як тоді бути з оцінкою відповідності вимогам? Чи кожен заклад, який назвався ліцеєм уже апріорі є таким? Чи, можливо,  є побоювання, що  якщо ліцензування буде проведене фахово та об’єктивно, то і ліцеїв не буде?  

Чи є перелік подібних мін вичерпним.? Ні! У Положенні  їх іще багато. І про них, як і про названі, розмова іще попереду. 

Але хочу висловити одну думку. Вважаю, що запропонувавши Уряду цей проєкт Положення, МОН остаточно загнало себе в кілька пасток, з яких навряд чи вже вийде. 

Пастка перша. Упродовж п’ятдесяти років активного життя в освіті я бачив багато.  Особисто знав і працював із одинадцятьма міністрами освіти, досліджував історію діяльності українського освітнього відомства більше як за 100 років його існування, був членом колегії МОН чотирьох скликань, приймав участь в роботі багатьох творчих колективів, які розробляли законопроєкти з освітніх питань. Тому маю всі підстави стверджувати, що більш непрофесійного складу керівників МОН та його окремих структурних підрозділів освіта України за роки Незалежності не знала. Життя у світі ілюзій, платформ, дашбордів, презентацій далося взнаки. Знань та відчуття реальної ситуації в освіті у них немає. І вже не буде. Це - пастка непрофесійності. 

Пастка друга. Маємо забути про рівний доступ до якісної академічної освіти для дітей, насамперед із сіл, містечок, невеликих міст. Академічні ліцеї за  моделлю, що затверджена, там будуть швидше винятком, аніж правилом. Руйнація сільської освіти, яка розпочалася із так званої «децентралізації», набула сталого напряму до її повного знищення. Молодих сімей у сільській місцевості і так обмаль, але коли штучно створюються умови для того, щоб не дати можливість дитині здобути якісну освіту – то міграційні процеси із сільської місцевості стануть фатальними. Для країни. А нинішнє керівництво МОН назавжди увійде в історію, як таке, що зруйнувало конституційне право дітей на доступ до якісної освіти. Це – пастка руйнації. 

Пастка третя. Мені здається, що прийняттям цього Положення, епоха тріумфального походу НУШ теренами української освіти завершується. Хороша ідея профільного навчання у теперішньому виконанні стала віком труни для Концепції нової української школи. А виконавці уже потрапили у пастку фіналу НУШ. 

Замість епілогу.

На початку розбудови української освіти незалежної України, один із відомих українських письменників-гумористів написав гумореску «Екзамен», яка дуже подобалася освітянам. 

У гуморесці описується візит до школи-інтернату для дітей з вадами розумового розвитку (так ці заклади тоді називалися) «високої» чиновницької комісії. У супроводі директора, в якого від страху тряслися не лише руки, вони ходили коридорами, спальнями і вказували пальцями на «непорядки». На очі членам комісії трапився стенд із портретами радянських вождів (членів політбюро цк компартії). Такі тоді обов’язково вішали в кожному закладі. 

Побачивши зображення вождів, члени комісії вирішили перевірити стан комуністичного виховання в закладі. І запитали вихованця школи, який із відомою зацікавленістю супроводжував комісію, таке: «А хто зображений на цих портретах?». 

Нещасний хлопчисько довго мучився у пошуках відповіді. Та іще в присутності директора, який страждав не менше від учня, очікуючи на його реакцію. І тоді хлопчина дивлячись прямо в очі комісії, випалив, що на портретах випускники «нашої школи, які теж були такими, як ми, а тепер он де сидять!»

Вустами дитини промовляла істина. Він говорив про те, що бачив і знає. Без будь-яких натяків чи намірів. 

Читаючи це Положення, я дедалі утверджуюся у висновку, що воно писалося людьми, які бачать світ лише з печерських пагорбів, із кабінетів Міносвіти, або із власного досвіду роботи у сильних і ресурсних закладах, як правило,  приватної форми власності. Або із досвіду навчання власних дітей у елітних школах Європи. І у них виникає ілюзія, що так має бути у всій країні. 

Так не буде. 

І найгірше — що це зрозуміють не автори цього документа. Це зрозуміє життя. Та звичайні українці. 

І наостанок – одна деталь.

Я так і не знайшов у тексті Положення тлумачення сутності поняття «академічний ліцей». Тоді про що цей документ і що створюють у громадах? 

P.S.

Кілька днів тому дав інтерв’ю виданню «Главком».

У ньому наголосив, що однією з великих проблем у профілізації є відсутність Положення про академічний ліцей. Інтерв’ю четвертий день редагують. 

Тому, сьогодні хотів зателефонувати журналістці, щоб зняти в тексті цю фразу. А потім передумав. Бо поява цього Положення нічого не змінила.

Профільна школа в нинішньому тлумаченні МОН залишається  ілюзією.

*Ілюстрація згенерована ШІ