Проєкт Трудового кодексу №14386

Автор: Максим Михайленко

Депутати ВР ініціювали для своїх виборців ще одне “покращення”. Урядовий проєкт Трудового кодексу №14386 https://itd.rada.gov.ua/billinfo/Bills/Card/69516 (подача від Кабміну, підпис — Свириденко; головний комітет — Третьякової, “дотичні” — включно з комітетом Гетьманцева) продають під соусом “модернізації”, “дерегуляції” і навіть “наближення до стандартів ЄС” (угу).

Для вчителя й викладача переклад простий: звільняти стане легше — просто інколи дорожче. Наприклад, при “організаційних/економічних” підставах роботодавець має попереджати за 60 днів, але може в односторонньому порядку замінити більшу частину цього строку грошовою компенсацією (і так скоротити реальний час “до виходу”). Тобто не “захист від сваволі”, а “прайс-лист на сваволю”.

Далі — працювати довше. Ліміт надурочних піднімають: загалом до 180 год/рік, а за колдоговором — до 250 год/рік. Плюс допускаються режими, де робочий день може бути до 12 годин, а “нормальність” маскується усередненням до 48 год/тиждень на 4 місяці. Для освіти, де підготовка, перевірка, звіти й так з’їдають вечори, це виглядає як легалізація хронічного перевантаження.

Щоб Ви не розслаблялись, у комплекті — нагляд: роботодавцю прямо дозволяють контролювати працівника технічними засобами (відео/аудіо/фото тощо) та моніторити робочу кореспонденцію (за правилами, прописаними роботодавцем у договорі). Камера в коридорі — це “безпека”, камера в листуванні — це вже “довіра по-сучасному”.

А тепер родзинка “соціальної держави”: оплачувана відпустка для догляду за дитиною — 4 місяці (за кошти соцстраху), а до 3 років — уже неоплачувана. Тобто “підтримка сім’ї” стає форматом: “тримайтесь, але без грошей”.

І на випадок, якщо колектив раптом згадає про права: у кодексі є локаут — механізм колективних дій роботодавця під час страйку з можливістю тимчасово зупиняти роботу/обмежувати допуск до робочих місць. Баланс сил на робочому місці зсувають у дуже прогнозований бік.

Мотиви читаються без телепатії. Офіційно — “дерегуляція” і “стандарти”. По факту — спроба зробити працю дешевшою, гнучкішою й керованішою, а працівника — більш замінним: більше годин, більше контролю, слабший колективний захист, більше важелів у роботодавця. “Гідна праця”, тільки гідність у цій схемі чомусь постійно проситься на вихід.