Що треба зробити, щоб базова школа, дійсно, стала базою для подальшого навчання

Реформа школи, яка запроваджується зараз в Україні, має зробити українську освіту сучасною, гнучкою, безпечною та конкурентоспроможною у світі. Проте поки що вдається не все.

У чому полягає проблема, і що треба змінити, для того щоб покращити якість освіти і забезпечити рівний доступ до неї українських дітей? Ось кілька думок вчительки інформатики Людмили Булигіної - української освітянки, інженера Фізико-технічного інституту КПІ ім. Сікорського, лауреатки премії Global Teacher Prize Ukraine на тему реформи української школи, точніше, трьох шкіл: початкової, базової, старшої.

У початковій усе тримається на вчительстві — дайте їм підтримку, і вони самі зроблять більше, ніж ми думаємо.

У профільній школі треба додати більше вибору, це вже закладено, і вона теж запрацює за умови підбору кадрів, що під питанням, але теоретично можливо знайти.

Базова школа. Тут найбільше питань без відповідей. А це найдовший шкільний період - 5 років.

Класи з 5-го по 9-ий — це не просто “середина шляху”, це ключовий відрізок, коли учень або закріплюється в системі освіти, або остаточно випадає з неї.

Це період, коли вже недостатньо лише “зацікавити” чи “супроводити”, а потрібно дати структуру, опори й орієнтири. І саме тут у нас найбільше провисань.

Про який варіант я найбільше думаю, спираючись на свій багаторічний досвід роботи з підлітками, які потрапляють до мене з дуже різним рівнем підготовки.

✍️ Має бути одна програма.

Один державний підручник. Його мають написати всі автори разом (хотілось би побачити цей процес генерального узгодження 😉 )

Уроки мають мати чітку нумерацію, яку не можна змінювати. Зміст, який є практичним і сучасним, але без зайвого. До кожного уроку додати онлайн-урок в повній комплектації. І тоді дитина, яка переїхала, з іншого міста,або з-за кордону, знає, що пропустила, скажімо, 32–33 урок, і може їх пройти. Або весь курс — якщо потрібно. Також всі ресурси в доступі, щоб можна було і вивчити, і пройти тестування наперед — як це вже працює в дистанційних школах.

Так ми реалізуємо цілісність базової освіти та кожен учень буде знати свої + /- та рівень володіння кожним предметом)зменшення їх кількості через інтеграцію - тема окрема, але також необхідна) . Бо з сучасним станом навчання до профільної дійдуть одиниці — і не факт, що підготовлені.

Чому саме такі пропозиції — одна програма, один базовий підручник, фіксована нумерація уроків — виглядають для когось надто жорсткими? На мою думку, це не про скасування свободи, це не про уніфікацію заради уніфікації. Це про базовий освітній набір, мінімум, без якого ніяк. Його повинні знати всі учні базової школи (навіть назва підказує).

Є можливість розширити певний курс — будь ласка. Але базу має бути видно: що, коли, і як проходиться. У кожному — структурований зміст, коротке відео, приклад розв’язаної задачі, можливість переглянути онлайн.

Що це дає:

1. Гнучкість для учня, який переїхав, хворів або навчається дистанційно. Він не губиться. Він бачить, що пропущено. Він може надолужити або йти наперед. За останні три роки сотні тисяч дітей були вимушені переїжджати і наразі такий підхід - уніфікована програма - потреба з великим запитом.

2. Підтримку для вчителя, особливо молодого або того, хто підміняє колегу. Є чіткий каркас. Є до чого готуватися. Не потрібно вигадувати з нуля, не потрібно шукати, який там “орієнтовний зміст” у десятках документів.

3. Контроль для системи, яка має бачити, що саме вивчається, і як це співвідноситься з очікуваними результатами. Бо зараз — різниця між класами навіть однієї школи може бути кардинальна, не кажучи вже про школи з різних регіонів.

Можна взяти за основу вже наявну структуру уроків ВШО. Не треба починати з нуля. Її потрібно доопрацювати, наповнити живим, практичним змістом, розробити тести, кейси, інструкції — і головне, зробити обов’язковою базою для переходу між навчальними закладами.

І ще важливе. Академічна свобода вчителя — це чудова ідея. Але вона працює, коли є стабільне середовище.

Коли немає чіткої основи, коли все рухається в різних напрямках, ця свобода перетворюється на хаос. Ми не можемо говорити про справжню індивідуальну траєкторію, коли ми не знаємо, де точка входу, і де — точка виходу.

Отже, ще раз: це не про змінити на ходу програми чи підручники. Це про визначення обов’язкового ядра, на якому триматиметься школа. Базова школа.

І поки ми цього не зробимо, профільна залишиться лише красивою обіцянкою. Тому що туди не дійдуть. Або дійдуть, але втомлені, розгублені, з нерівним рівнем підготовки. І тоді вже ніяка профілізація не врятує.