Сьогодні ми програємо війну ерефії на фронті шкільної історичної освіти

Автор: Віктор Мисан, кандидат педагогічних наук, доцент, заслужений учитель України

Маємо констатувати, що сьогодні ми програємо війну ерефії ще на одному фронті – шкільної історичної освіти. Цей програш зумовлений не стільки поганою роботою учительського корпусу, скільки загальною політикою та освітньою стратегією і практикою організації шкільної історичної освіти, за яку відповідає Міністерство освіти та науки України, очолюване Оксеном Лісовим.

Свого часу у дописах в соцмережах мені прийшлося проаналізувати шкільні підручники з історії росії (йдеться про окрему авторську лінійку від 5 до 11 кл.) видрукуваних у 2021 році. Це ті підручники, які після окупації частини територій східних областей України, були миттєво (!) завезені до шкіл і в примусовому порядку запропоновані як засоби навчання шкільної історії.

Пізніше ці публікації узагальнили, відредагували та розмістили в аналітичній записці Інституту історії України НАН України під назвою «Російські підручники з історії: школа ненависті та ворожнечі» (2023).

Зверніть увагу, що цей аналіз зробив … учитель, не академіки і членкори, доктори і професори, не головні спеціалісти МОН, не провідні спеціалісти лабораторії суспільствознавчої освіти Інституту педагогіки АПН України, не завідувачі кафедр методики викладання історії провідних педагогічних (рейтингових!) університетів, а … звичайний учитель історії. Колись я мав про це написати.

Так от, шкільна історія росія в ерефії посідає особливе, я б сказав, ключове місце у формуванні національної свідомості і пам’яті молоді. Те, що вона фальсифікована, перекручена, що в її тло майстерно вписана крадена минувшина окремих народів (українців, татар, казахів тощо) – це нікого не цікавить, і це ніхто навіть не намагається перевіряти на достовірність.

Все це подано так, щоб російські школярі зрозуміли і засвоїли, що все це – їхня історія, їхня територія, яка тимчасово втрачена і яку потрібно повертати в «матєрінскоє лоно».

Маючи під боком такого «сусіда», що б мало робити наше МОН та інституції, які йому підпорядковані?

По-перше, посилити змістовий компонент шкільної історії України.

По-друге, збільшити кількість годин на викладання шкільної історії України.

По-третє, забезпечити вчасне надходження підручників з історії України до закладів освіти.

По-четверте, ознайомити шкільних учителів із загальними тенденціями, притаманними розвитку шкільної історії східного сусіда та вчити протистояти агресивному і фальсифікованому змісту історії Росії.

По-п’яте, …по-шосте, ….

Що ж робить наше МОН з його інституціями?

1. Інтегрує національну історію у світову, фактично розчиняє її у морі подій, явищ, процесів.

2. Зменшує майже вдвічі вивчення годин на історію (у 8 та 9 класах НУШ школярі це відчують у 2025/26 та 2026/27 н. р.).

3. Упроваджує громадянську освіту та фінансову грамотність за рахунок годин історії.

4. Рекомендує навчальні плани із скороченою кількістю базових годин з історії, яким не відповідають грифовані МОН (!) навчальні підручники.

Більшого шкідництва, спрямованого на поверхневе, хаотично-епізодичне вивчення національної історії, девальвацію історичної пам’яті та знецінення значення розвитку історичної свідомості молоді, годі й уявити!

Те, що не зробили рашисти – зробить наше рідне МОН з його очільниками та провідними спеціалістами!