Спостереження – один з основних методів формувального оцінювання

У дитячих садках і початкових школах на перше місце виходить спостереження, адже це спосіб зробити оцінювання максимально ефективним та гнучким: педагог не ставить оцінок, а спостерігає за діяльністю дітей на заняттях та уроках, а також у вільний час (вільна гра, самостійна художня діяльність, перерва тощо), - зазначає Ірина Стеценко, науковий співробітник Міжнародного науково-навчального центру інформаційних технологій та систем Національної академії наук України та Міністерства освіти і науки України, у статті "Формувальне оцінювання у закладах дошкільної освіти  та початковій школі". 

Спостереження не тільки допомагає оцінити знання та вміння дітей, а також може бути непрямим оцінюванням діяльності педагога. Адже ми бачимо, чи увійшли певні слова в активний словник дітей, чи використовують вони те, чого навчилися, чим із задоволенням грають тощо. Іноді можна побачити, як діти копіюють інтонації та слова педагога, грають у вчителя, а батьки кажуть, що діти посилаються на слова педагога вдома, прагнуть діяти, як він вчить, тощо. Це може бути свідченням авторитету педагога, поваги вихованців.

Розглянемо основні показники розвитку дошкільнят і молодших школярів, на які варто звертати увагу, спостерігаючи за діяльністю дітей на заняттях та уроках з математики та логіки, а також у вільний час:

• розвиток дивергентності мислення;

• розвиток відтворювальної та творчої уяви;

• розвиток інтуїції;

• розвиток творчих здібностей;

• розвиток здібності до дослідницької діяльності;

• уміння серед кількох гіпотез (вдалих розв’язків) виділити один і обґрунтувати, чому саме він вважається найкращим;

• уміння довести процес розв’язку до відповіді й її обґрунтування;

• уміння порівнювати та зіставляти об’єкти.

Саме ці показники і допомагають педагогу спрямовувати освітній процес у дошкільних навчальних закладах і початкових класах, а також можуть бути критеріями якості діяльності педагога. Кожний показник визначає певний щабель знань і вмінь дитини, тому важливо простежити, щоб дитина послідовно пройшла їх усі (у переліку подано показники за принципом «від простого до складного»).

Розвиток дивергентності мислення. Педагог під час навчання звертає увагу дітей не просто на те, скільки варіантів розв’язку знайдено, а й чим саме вони відрізняються, що у них є спільного. Необхідно, щоб діти знаходили різні варіанти розв’язку, які відрізняються ідеєю, оригінальним підходом до виконання завдання. Таким чином, формулою успішного розв’язку може бути така: розв’язок = процес розв’язку + відповідь.

Показники розвитку дивергентного мислення:

прагнення дитини до знаходження різноманітних розв’язків:

• дитина цікавиться, скільки варіантів розв’язку є у запропонованому завданні, і прагне знайти їх усі;

• розуміє, що у завданні може існувати багато правильних способів розв’язку, що кожен може придумати власні обґрунтування навіть однакових розв’язків завдання;

• дитина цікавиться обґрунтуванням розв’язку іншими дітьми;

• порівнює власне обґрунтування розв’язку завдання з обґрунтуванням інших; може обґрунтовано довести, що її розв’язок правильний;

• дитина інтуїтивно розуміє, в якому завданні можна спробувати знайти кілька варіантів розв’язку, а які завдання мають лише один розв’язок, які завдання мають скінчену кількість розв’язків, а які – нескінчену;

«кількісні» показники розв’язків дитини:

1) дитина знаходить один розв’язок і втрачає інтерес до завдання; швидко знаходить кілька варіантів розв’язку і втрачає інтерес до завдання; втрачає інтерес до завдання, якщо не знаходить хоча б один розв’язок досить швидко;

2) дитина прагне знайти якомога більше варіантів розв’язку (незважаючи на витрачений час) кожного завдання; дитина прагне знайти якомога більше варіантів розв’язку завдань, які сподобалися їй найбільше; дитина прагне знайти якомога більше варіантів розв’язку завдань певного типу;

3) дитині подобається придумувати власні завдання і знаходити кілька варіантів їх розв’язку; дитині подобається придумувати власні завдання певного типу і знаходити кілька варіантів їх розв’язку;

«якісні» показники розв’язків дитини:

• дитина знаходить тільки стандартні розв’язки завдань;

• дитина спочатку знаходить стандартні розв’язки, потім – оригінальні;

• дитина спочатку знаходить оригінальні розв’язки, потім – на прохання учителя стандартні;

• дитина не цікавиться знаходженням оригінальних розв’язків;

• дитина знаходить оригінальні розв’язки, тільки користуючись допомогою педагога;

• дитина знаходить оригінальні розв’язки і не зацікавлена знаходити стандартні;

• дитина знаходить багато надто оригінальних розв’язків, які навіть їй пояснити важко;

• дитині складно знаходити прості, очевидні розв’язки.

• дитині подобаються тільки завдання з одним розв’язком;

• дитина неохоче розв’язує завдання з різними варіантами розв’язків;

• дитині подобаються завдання з різними варіантами розв’язків;

показники, якими відрізняються один від одного розв’язки дитини:

• дитина не може відрізнити розв’язки, в основу яких покладено різні ідеї;

• дитина знаходить ідею і, використовуючи її, кілька розв’язків, потім – нова ідея, нова серія розв’язків;

• кожен знайдений розв’язок відрізняється від інших ідеєю.

пояснення дитиною власних розв’язків:

• дитина не вміє пояснювати власні дії; не вміє пояснювати власні розв’язки;

• пояснює кожний знайдений розв’язок, але її пояснення надто фантастичні;

• дитина чітко пояснює кожний знайдений розв’язок;

• дитині важко пояснювати завдання, які її не цікавлять;

• дитина пояснює розв’язок, коли вже почула кілька пояснень інших розв’язків цього завдання;

• дитина не обговорює розв’язки зовсім.

Розвиток відтворювальної і творчої уяви. Педагог звертає увагу насамперед на здібність уявити ситуацію, описану в умові завдання саме так, як вона описана (нічого не додавши від себе і нічого не пропустивши); вміння поставити себе на місце «персонажів» умови завдання, прогнозуючи їхні вчинки, уявити, де знаходитимуться герої завдання, як вони мають діяти.

Показники розвитку відтворювальної і творчої уяви:

відтворення дитиною образів:

• дитина за описом у вигляді тексту може відтворити образ та описати характер персонажа (передбачити його вчинки, доміркувати за нього тощо);

• дитина може допридумувати історії про персонажа, розпочаті іншими;

• дитина може відтворити образ і створювати історії про персонажа;

• дитина за малюнком може розповідати про персонажа;

• дитина за звуками може відтворити образ і описати його словами або намалювати.

Наскільки часто дитина придумує рішення, яких не придумали інші.

Наскільки реальні фантазії дитини.

Рівень використання дитиною прийомів фантазування.

Рівень створення дитиною приладів для нескладних дій та їх дотепні використання.

Розвиток інтуїції. Педагог має навчати дітей передбачати результати розв’язування задач, висувати різні гіпотези, передбачати, які з гіпотез правильні, які – ні, будувати композиції об’єктів на площині та у просторі, оцінювати можливість побудови певного об’єкта з набору, що є в наявності, замінювати одні компоненти на інші відповідно зразку чи задуму, будувати міцні конструкції, оцінювати їх міцність.

Розвиток творчих здібностей. Педагог розвиває передусім легкість генерування ідей, продуктивність асоціацій, оригінальність, спонтанність, гнучкість мислення. Здатність відійти від стереотипів.

Можна визначити наступні аспекти розвитку творчих здібностей:

• здібність постановки проблеми;

• здібність до генерації великої кількості ідей;

• гнучкість – здібність до генерації різноманітних ідей;

• оригінальність – здібність висувати нестандартні ідеї;

• здібність удосконалювати об’єкт, додаючи деталі;

• здібність розв’язувати проблеми, тобто до аналізу та синтезу.

Розвиток здібності до дослідницької діяльності. Педагог розвиває передусім уміння поставити проблему, знайти для її розв’язання необхідну інформацію та прилади. Якщо проблема надто складна, діти вчаться розбивати її на етапи, розроблюють стратегію отримання результатів та змінюють її відповідно до фактичного проведення дослідження. Діти мають уміти висувати гіпотези та їх перевіряти, знаходити критерії порівняння розв’язків у відповідності до умов дослідження.

Показники розвитку здібності до дослідницької діяльності:

уміння занотовувати думки:

• дитина може записати умову завдання в графічній формі;

• дитина користується умовними позначеннями;

• дитина може «розкодовувати» умовні позначення інших;

рівень піктографічної грамотності:

• дитина для власних записів використовує тільки вже відомі їй умовні позначення;

• використовує самостійно вигадані умовні позначення об’єктів;

• дитина може намалювати схему розв’язування завдання; може пояснити зображену схему; «читає» схеми інших;

уміння планувати власну діяльність:

• дитина може зіставити знайдений результат із метою;

• дитина розуміє, що формулювання проміжних результатів полегшує отримання результату дослідження;

• дитина може сформулювати ланцюжок проміжних результатів дослідження за допомогою педагога, разом із приятелями, самостійно;

• дитина під час дослідницької діяльності коригує свої дії залежно від того, як розгортається дослідження реально;

• дитина перед початком дослідження уявляє користувача результатами і намагається зробити результат зрозумілим йому.

Уміння серед кількох гіпотез (вдалих розв’язків) виділити один і обґрунтувати, чому саме він вважається найкращим. Педагог має надати дітям уявлення про те, як порівнюються розв’язки, навіщо їх порівнювати, у яких саме випадках це краще і необхідно робити; про критерії порівняння, обґрунтування їх значення для знаходження оптимального розв’язку. Діти мають усвідомлювати, що критерії порівняння мають відповідати умовам і завданням дослідження.

Показники розвитку вміння висувати гіпотези:

• в основі гіпотез дитини – різні ідеї;

• дитина вміє спланувати послідовність експериментів, які доведуть правильність гіпотези або спростують її;

• дитина робить спроби прогнозувати результати експериментів.

Уміння порівнювати та зіставляти об’єкти. Велика увага у навчанні приділяється порівнянню. Порівнювати можна будь-що: варіанти відповіді, способи розв’язування, геометричні фігури, різноманітні предмети, групи предметів, тварин, рослин тощо. Головне: навчити дітей бачити спільне і різне, знаходити ознаки різних об’єктів, критерії для їх порівняння залежно від ситуації. Коли за якою ознакою порівнювати? Чому обрано певну ознаку для порівняння?

Діти вчаться порівнювати не тільки розв’язування завдань, а і власні успіхи, критично ставитися до них. Насамперед, дуже важливо вміти об’єктивно порівнювати свої «сьогоднішні» і «вчорашні» досягнення. Чи є у мене успіхи? Яких помилок я припустився? Як досягти кращих результатів? Важливо, щоб діти це робили не заради оцінки, а заради знань – «мені цікаво знати більше, я бажаю навчитися це робити, прикро, коли в мене щось не виходить, але я можу цього навчитися». Також завжди цікаво порівняти свої досягнення з досягненнями приятелів, але це не має викликати нездорову конкуренцію, хоч змагання і має бути присутнім на заняттях. Хто знайде найцікавіший розв’язок? Яка команда відшукає найбільше варіантів розв’язку? Сьогодні краще вийшло у приятеля, я радію його успіхам. Завтра я буду уважнішим та стараннішим і, можливо, щось зроблю краще, ніж він. А може, я щось інше роблю краще, ніж товариш?

Показники розвитку вміння порівнювати та зіставляти об’єкти:

рівень умінь дитини порівнювати та зіставляти різноманітні об’єкти:

• дитина не може порівняти об’єкти зовсім;

• дитині складно порівняти об’єкти за визначеними ознаками;

• дитині складно порівняти об’єкти без визначених ознак для порівняння;

кількість ознак, які дитина може використати для порівняння об’єктів:

•дитина порівнює об’єкти за однією ознакою, за двома ознаками, за трьома ознаками, за більшою кількістю ознак;

рівень визначення дитиною ознак для порівняння об’єктів:

• дитині складно знайти ознаки для порівняння об’єктів;

• дитині легше визначити ознаки, за якими об’єкти відрізняються;

• дитина може визначити спільні ознаки об’єктів;

• дитина досить легко визначає будь-які ознаки об’єктів;

кількість об’єктів, які дитина може порівнювати:

• дитина може порівнювати одразу два об’єкти, три об’єкти, чотири об’єкти, групу з більшою кількістю об’єктів;

тип об’єктів, які дитина може порівнювати:

• дитина без великих проблем порівнює: геометричні фігури, рослини, тварини, предмети, що є в квартирі, абстрактні композиції;

• дитина визначає спільні (знаходить, чим відрізняються) ознаки об’єктів, які належать до однієї загальновідомої групи (наприклад, овочі: огірки – капуста, фрукти: банан – абрикос);

• дитина визначає спільні (знаходить, чим відрізняються) ознаки об’єктів, які належать до різних загальновідомих груп (наприклад, шафа – дах, автомобіль – будинок);

• дитина визначає ознаки, які відрізняють відомі їй поняття; дитина визначає спільні ознаки серед відомих їй понять (наприклад, площа – довжина, відстань – кілометр);

рівень порівняння досягнень та невдач:

• дитина може об’єктивно порівняти свої досягнення (невдачі) із досягненнями (невдачами) приятелів – педагог не провокує дитину, а лише спостерігає за іграми та іншими видами діяльності дітей;

• дитина може об’єктивно порівняти свої «вчорашні» та «сьогоднішні» досягнення (невдачі);

рівень порівняння результату й процесу розв’язування задач:

• дитина може порівняти різні варіанти відповіді;

• дитина може порівняти різні варіанти процесу розв’язування;

• дитині подобається порівнювати: результати розв’язку завдань, процес розв’язування завдань, взагалі не подобається порівнювати;

• дитині подобається порівнювати будь-що;

• дитина розуміє, що один й той самий результат можна порівнювати за різними ознаками, тобто обирати різні критерії порівняння;

• дитина розуміє, що від вибору критерію порівняння залежить результат порівняння;

рівень використання результатів порівняння для розв’язку задач:

• дитина знаходить помилку, якщо є можливість порівняти відповідь з еталоном (зразком);

• дитина може виділити суттєві та несуттєві ознаки об’єкту для розв’язку певної задачі;

• дитина за допомогою порівняння може встановити ідентичність (однаковість, рівність) об’єктів та обґрунтувати свою думку.