Стара байка у новому прочитанні

Автор: Ігор Лікарчук, доктор педагогічних наук, професор

Суботні роздуми 

Стара байка у новому прочитанні  

Щойно прочитав новину: Міністерство освіти і науки розробило програму профільної середньої освіти для професійних коледжів.

І відразу з’явилося відчуття дежавю. Бо це вже було.

Було у моєму власному управлінському досвіді. Багато років тому у професійно-технічному училищі, яке готувало будівельників, мені довелося впроваджувати загальноосвітню підготовку. Не тому, що без вивчення загальноосвітніх предметів наш випускник гірше міг клеїти плитку чи класти цеглу, а тому що такою була політико-ідеологічна вимога радянського часу. Щоб і в освіті «догнати і перегнати загниваючий Захід», запровадивши загальну обов’язкову середню освіту. Догнали?  

Тоді мене дуже дивували достатньо показові цифри. У структурі видатків на оплату праці працівників училища 60% припадало на оплату праці викладачів загальноосвітніх предметів, 25% майстрів виробничого навчання і викладачів спеціальних дисциплін, решта - обслуговуючого персоналу. І було дуже складно відповідати на питання кого ж насправді готував цей заклад - майбутніх робітників чи випускників старшої школи?

Одного разу я навіть дозволив собі поставити це питання публічно з трибуни обласної конференції. Занадто юним був. Пам’ятаю, як після цих слів зал дивно затих, а начальник обласного управління профтехосвіти дуже багатозначно подивився на мене й почав нервово стукати пальцем по столу президії. Крамола! Щоправда, заступниця голови облвиконкому, яка сиділа поруч з ним, щось йому сказала. Уже в перерві він, не тамуючи свого незадоволення моїм виступом,  сказав про її прохання: передати їй ті листочки, з яких я читав текст. Для мене ця історія обійшлася без оргвисновків. На диво.  

Пізніше, коли почав досліджувати проблеми управління освітою вже як науковець, я назвав це явище школяризацією професійної-технічної освіти. Сутність цього визначення була простою: система підготовки до професійної діяльності змушена була відтворювати старшу школу всередині себе. І вже тоді у мене сформувалося глибоке переконання, що від школяризації професійно-технічна  освіта втратила дуже багато. 

Між іншим, коли працював директором Українського центру оцінювання якості освіти і мав можливість порівнювати результати зовнішнього незалежного оцінювання випускників шкіл і закладів профтехосвіти, постійно бачив одну й ту саму картину: результати профтехівців були значно гіршими. Про це постійно говорив на засіданнях колегії Міністерства освіти, але багато членів колегії подібну інформацію сприймали як належну: профтехосвіта є профтехосвітою, яка там математика… 

Можливо, вони мали рацію? 

До речі, за багато років існування у цій проблемі, я не бачив жодного серйозного валідного дослідження, яке б довело позитивний вплив загальноосвітньої складової  професійного спрямування на якість підготовки кваліфікованих робітників. 

І в цьому немає нічого дивного. Коли професійна освіта починає копіювати старшу школу, у результаті маємо і слабку школу, і слабку професійну підготовку. 

І ось тепер — нове дежавю.

МОН розробляє програму профільної середньої освіти для професійних коледжів професійного спрямування. Тобто те, що колись було школяризацією профтехосвіти, починає повертатися у новій реформаторській упаковці: профільна середня освіта професійного спрямування. 

Але…

У документах про реформу старшої школи передбачено два типи закладів профільної середньої освіти: академічний та професійний ліцеї. У новому законі про професійну освіту серед типів закладів професійної освіти професійних ліцеїв немає. Там з’являється професійний коледж. Очевидно, що реформатори вже заплуталися, як у термінології, так і розумінні того, чим професійний коледж відрізняється від професійного ліцею, а професійний ліцей – від профтехучилища. Я запитував багатьох директорів закладів профтехосвіти, які стали коледжами, що змінилося в їхній діяльності. Відповідь: ми іще не знаємо і не розуміємо. І навряд чи зрозуміють. Але то таке.  Урешті, гармидер із назвами закладів освіти у освітній системі України – це настільки ж звичне явище, як і кладовище освітніх реформ. 

Тому хочу знайти відповідь на питання, яке є ключовим. Чи потрібна для підготовки кваліфікованого робітника профільна середня освіта. Навіть, якщо вона буде  «професійного спрямування»? 

Між іншим, у чинному законодавстві закріплена назва «профільна середня освіта професійного спрямування», але її зміст не має нормативно визначеної дефініції. 

Тому при розробленні підзаконних актів МОН фактично спирається на науково-педагогічні або управлінські інтерпретації цього поняття, які виконують роль неформального тлумачення. 

Це щось схоже на ситуацію, коли державні протоколи лікування тієї чи іншої хвороби розроблялися б не на основі чітко визначеного діагнозу, а на інтерпретаціях цього діагнозу ворожками і шаманами. Навіть, якщо деякі з них мають наукові звання чи вчені ступені, або займають чиновницькі посади. 

Уже очікую, що мої «улюблені» хейтери напишуть про конституційну норму обов’язкової повної загальної середньої освіти.

І це правда. У Конституції України справді записано: повна загальна середня освіта є обов’язковою.

Але в цій нормі є одна дуже важлива деталь. У ній немає жодного слова про вік, у якому людина повинна здобути цю освіту. Конституція не говорить, що повну загальну середню освіту потрібно обов’язково отримати саме у старшій школі або у певному типі закладу.

Тому між конституційною нормою і практикою школяризації професійної освіти лежить довгий ланцюг управлінських рішень. І ці рішення мають значно більше спільного з історичною спадщиною радянської системи освіти, ніж із реальними потребами професійної підготовки.

І, мабуть, в цьому контексті варто звернутися до зарубіжного досвіту, який є меккою для наших реформаторів. 

Так от, у зарубіжних освітніх системах чітко розмежовані старша школа і професійна освіта. Старша школа готує до продовження академічної освіти, а професійна освіта — до конкретної професії.

І якщо людина обирає професійну траєкторію, то вона не змушена опановувати   якийсь набір предметів академічної старшої школи. Саме тому короткі професійні коледжі в багатьох країнах належать уже не до середньої, а до післясередньої освіти.

На цьому тлі українська ситуація виглядає доволі парадоксальною. Упродовж останніх десятиліть українська освіта не раз демонструвала майже безмежну готовність запозичувати і копіювати зарубіжний досвід - інколи навіть без глибокого розуміння його змісту. Але в цьому випадку відбувається дивна річ.

Не копіюючи європейську практику, де професійна освіта не змушена відтворювати старшу школу всередині себе, ми фактично муміфікуємо радянську спадщину, відтворюючи стару логіку школяризації професійно-технічної  освіти. Для чого, наприклад, майбутнього офіціанта змушувати вчити алгебру професійного спрямування?  Невже ніхто не розуміє того, що він втрачає мотивацію до самої професії, відчуваючи, що його знову «загнали в школу», з якої він хотів піти після 9 класу. 

Між іншим, нещодавно побачив результати онлайн-опитування, проведеного у 2024 році в межах проєкту ЮНІСЕФ «Education Cannot Wait» — «Багаторічна програма стійкості для України», за підтримки Міністерства освіти і науки України. Опитування стосувалося профільної середньої освіти професійного спрямування та очікувань здобувачів професійної освіти і роботодавців від її запровадження. За його результатами 53% здобувачів професійної освіти цінують дисципліни, орієнтовані на підготовку до майбутньої професії. Тобто ті, які у профтехосвіті називаються спеціальними предметами.,,

Не менш показовою є позиція роботодавців. Найбільшою перевагою освітніх програм підготовки майбутніх кваліфікованих робітників вони назвали: орієнтацію на практику - 62,5%; поєднання теоретичних знань і практичних умінь - 56,3%; навчання на сучасному обладнанні - 56,3%; сучасність змісту - 43,8%; опанування цифрових технологій -  37,5%. У цьому переліку немає нічого про розширення загальноосвітньої підготовки. І це закономірно. Бо коли людина приходить у професійний заклад освіти, вона приходить не за загальною середньою освітою. Вона приходить  ЗА ПРОФЕСІЄЮ. 

Але автори проєкту Програми профільної освіти для професійних коледжів «гнуть» свою лінію: загальноосвітні предмети потрібні. Як це було колись у 70-80-х роках минулого століття у радянській профтехосвіті. Тінь серпа і молота над нашою освітою висить й досі.  Якщо так, то у чому реформа? 

Давайте подивимося на іще один аспект цієї проблеми.

Якщо профільна старша школа має різні освітні траєкторії — академічну і  професійну, то чи справді доцільно забезпечувати єдиний державний стандарт профільної середньої освіти для всіх типів закладів, де вона буде надаватися? І якщо такий стандарт буде формально однаковим, але фактично – різним для всіх, виникає наступне питання: як порівнювати результати його виконання?

Якщо, у  академічному ліцеї, головна місія - підготовка до вступу в університет.

А у професійному коледжі, де значна частина часу відводиться професійній підготовці і де є різні за змістом і кількістю годин загальноосвітні предмети професійного спрямування. 

Чи  у фаховому коледжі, де є допрофесійна вища освіта укупі із загальною середньою освітою, яка також, очевидно, має бути профільною.

Навіть при всій майстерності та геніальності укладачів програм для всіх цих трьох типів закладів освіти вони не можуть бути однаковими за змістом, обсягом і академічною глибиною за відповідністю Державному стандарту профільної середньої освіти.

А якщо так, чи будуть у такій ситуації рівними умови вступу до університетів для випускників академічних ліцеїв і для тих, хто навчався у професійних  чи фахових коледжах? Якщо стандарт один, а умови підготовки (години, ресурси, сенси) різні, то випускник професійного коледжу апріорі стає «другим сортом» у порівнянні з академічним ліцеїстом. Це створює нерівність, загорнуту в обгортку «рівних можливостей». Або ж тут закладається ще одна освітня ілюзія (брехня), яка красиво виглядає у нормативних документах, але дуже складно працюватиме у реальному житті.

І як у цій ситуації не згадати добре відому байку, в якій Лебідь тягне віз угору, Рак – назад, Щука - у воду.

Коли не визначена мета освіти, завжди виникає конфлікт цілей.

У нашому випадку академічні ліцеї тягнуть профільну освіту в бік підготовки до університету. Професійні коледжі - у бік підготовки робітничих кадрів. А фахові коледжі - у бік передвищої освіти. І всі вони  формально мають реалізовувати один і той самий стандарт профільної середньої освіти? Але рухаються - у різні боки? Це серйозно? 

Тут неминуче виникає запитання: куди ж у результаті поїде цей віз профільної освіти? Та іще й маючи п’яте колесо – нашу систему управління освітою.

Хоча, мабуть, головна проблема навіть не в тому, що цей віз тягнуть у різні боки.

А в тому, що ніхто вже не пам’ятає, куди він мав їхати. Бо для чиновників головне – їхати, а не куди приїхати.