Депресія – не просто лінь. Як педагогам реагувати на прояви депресії у учнів

Нерідко ми можемо почути від учнів або колег фразу: «Я в депресії». У повсякденному житті це може означати, що людина сумна, втомлена чи роздратована — і це нормально. Інколи хочеться «похандрити» кілька днів.

Але реальна депресія — це зовсім інше…

За класифікацією Всесвітньої організації охорони здоров’я, депресія — це стан, при якому впродовж певного періоду (щонайменше 2 тижні) в людини спостерігається стійкий знижений настрій або помітне зменшення інтересу/задоволення від діяльності, а також низка супутніх симптомів, які з’являються більшість днів майже щоденно, призводять до значного стресу або функціонального погіршення, тобто заважають робити звичні щоденні справи.

До списку симптомів прояву депресії включають:

• депресивний настрій (сум, дратівливість, відчуття пустоти)

• значне зниження інтересу або задоволення від звичних справ

• зниження енергії або підвищена стомлюваність

• порушення сну (безсоння або надмірна сонливість)

• зміни апетиту / ваги (зменшення або збільшення)

• зниження концентрації уваги / нерішучість

• низька самооцінка / почуття неповноцінності, провини

• психомоторні зміни (сповільнення або збудження)

• суїцидальні думки

• почуття безнадії

Ці симптоми тривають не менше двох тижнів та помітно впливають на навчання, соціальні контакти та повсякденне життя.

Трохи про фізіологію депресії

Депресія — це не тільки емоційна проблема, а й біологічний стан. Під час депресії:

• знижується рівень нейромедіаторів (серотоніну, дофаміну, норадреналіну), які регулюють настрій, мотивацію, сон і апетит;

• можуть порушуватися гормональні цикли (вироблення кортизолу, мелатоніну), що впливає на реакцію на стрес і енергетичний баланс;

• відбуваються зміни в активності лімбічної системи мозку, що відповідає за емоції та реакції на стрес.

Отже, депресія – це не лінощі та поганий настрій, це серйозний розлад, при якому людина і хотіла б, але не може повернутися до звичних видів діяльності. Тому так важливо розрізняти розповсюджене «я в депресії» від дійсно серйозного погіршення ментального здоров’я.

В межах дослідження «Діти і психічне здоров’я під час війни» (2022-2025) зазначено: у 2024 році частка дітей з симптомами депресивних розладів становила 17 %, що приблизно вдвічі більше, ніж до 2022-го. Отже, депресія все частіше зустрічається серед школярів різного віку.

Попри те, що діагностувати депресію має лише психіатр, розпізнати ознаки погіршення психічного здоров’я підлітка можуть люди, які постійно його оточують, зокрема – педагоги. А шкільний психолог може здійснити первинну діагностику, щоб оцінити ситуацію і за необхідності скерувати до психіатра та психотерапевта. Оскільки, нерідко лікування депресії потребує медикаментозного втручання та тривалої роботи з психотерапевтом.

‼️ Нереагування посилює ризики

Дослідження свідчать про те, що у дітей і підлітків із нелікованою депресією зростає ризик суїцидальної поведінки. Вона впливає на когнітивний розвиток, пам’ять, мотивацію, що ускладнює навчання, а також часто стає хронічною, чи переходить у важкий стан, якщо не виявлена на ранньому етапі.

Школа — перше місце, де можна помітити зміни.

Педагог щодня бачить дитину в динаміці — її поведінку, активність, реакції.

Саме тому вчитель може помітити ранні сигнали (втома, апатія, зниження успішності, ізоляція, агресивність) і передати цю інформацію шкільному психологу чи батькам. Коли педагог реагує з повагою і прийняттям, це показує дитині, що:

• її стан — не сором, а привід отримати допомогу;

• дорослі готові вислухати, а не засудити.

Це формує культуру психологічної безпеки в школі. Тож так важливо не навішувати ярликів на учнів, що мають ті чи інші труднощі в емоційній сфері або діагностовані психічні розлади.

ЯКЩО ВИ ПЕДАГОГ І ПОМІТИЛИ В УЧНЯ ПРОЯВИ ДЕПРЕСІЇ – З ЧОГО ВАРТО ПОЧАТИ

Обговоріть те, що помітили з учнем

Обов’язково говоріть з учнями про їх емоційний стан, дайте зрозуміти, що ви помітили зміни і вас це турбує. Допоміжними для встановлення довірливої розмови можуть бути такі фрази:

• «Я помітив(ла), що ти останнім часом виглядаєш втомленим(ою). Чи все гаразд?»

• «Мені важливо, щоб ти почував(лася) безпечно — хочеш поговорити зараз чи краще пізніше?»

• «Що тебе найбільше турбує останнім часом?»

Проведіть розмову з батьками

В цьому пості ми хотіли б детальніше обговорити особливості розмови саме з батьками. Оскільки за наявності депресивних проявів дитині вкрай важлива допомога дорослого.

Як провести цю розмову? Важливо зосередитися на меті такої розмови: не «повідомити про проблему», а включити батьків у команду підтримки дитини. Тому повідомлення має:

• бути фактологічним, не діагностичним;

• говорити варто турботливо, не звинувачуючи;

• зберігати довіру дитини (не передавайте батькам деталі вашої розмови з дитиною, лише якщо йдеться про суїцидальні думки та наміри.

1️⃣ Підготовка перед розмовою. Зафіксуйте факти:

• які зміни поведінки ви помітили (дата, приклади);

• як довго це триває;

• як це вплинуло на навчання, активність чи спілкування.

Узгодьте дії зі шкільним психологом або адміністрацією (повідомте про цю розмову і про можливість скерування до психолога).

Підготуйте відомі вам телефони психологічної допомоги та установ, що надають психологічну допомогу у вашому місті (в цьому також може допомогти шкільний психолог). Виберіть формат: особиста зустріч чи телефонна розмова. Оберіть нейтральне місце, де ви зможете вести розмову на рівних і це буде зручно і для вас, і для батьків.

2️⃣ Структура розмови за алгоритмом«4К»: контакт – конкретика – концентрація на дитині – координація дій)

🔷 Контакт — початок розмови

Мета: створити атмосферу довіри, показати, що ви на боці дитини і сім’ї.

Приклад: «Дякую, що знайшли час зустрітися. Я звертаюся, бо мені важливо, щоб (ім’я дитини) почував(лася) себе добре в школі, і ми разом могли її/його підтримати.»

Уникайте висловів: «Ваша дитина має проблеми з поведінкою.», «Мені здається, що у неї депресія.»

🔷 Конкретика — опис фактів

Мета: не оцінювати, а представити спостереження. Формула безпечного повідомлення:

Факт + турбота + готовність допомогти.

Приклад: «Останні два тижні я помічаю, що (ім’я) часто виглядає втомленим(ою), не бере участі в групових завданнях і рідше спілкується з однолітками. На уроках може виглядати засмученим(ою) або зосередженим(ою) на своїх думках. Мене це турбує, бо я бачу, що дитині зараз непросто, і хочу обговорити, як можемо її підтримати.»

🔷 Концентрація на дитині

Мета: перенести фокус із «проблеми» на потреби дитини.

Тож важливо підкресліть, що емоційні зміни не є «поганою поведінкою», а сигналом про внутрішні труднощі.

Приклад: «Такі зміни іноді трапляються, коли дитині важко через навчання, стосунки або внутрішні переживання. Це не про провину, а про потребу в підтримці.»

🔷Координація дій — конкретні кроки після зустрічі

Мета: домовитись про подальші дії, не залишати сім’ю сам на сам.

Приклад: «Ми можемо запропонувати зустріч зі шкільним психологом. Також варто звернутися до вашого сімейного лікаря або педіатра, який може оцінити емоційний стан дитини. Ми готові підтримати вас у цьому процесі.»

Обов’язково зробіть підсумки розмови: «Отже, ми домовилися, що сьогодні я передам інформацію шкільному психологу. А ви на цьому тижні сконтактуєте з сімейним лікарем»

Під час такої розмови важливо слідкувати, щоб ваш тон був максимально підтримуючим, партнерським і водночас конкретним. Тож поміркуймо про фрази, які можуть в цьому допомагати або, навпаки, заважати.

Фрази, які працюють:

• «Ви найкраще знаєте свою дитину, тому мені важливо почути вашу думку.»

• «Ми всі зацікавлені, щоб (ім’я) почувалась краще.»

• «Давайте разом знайдемо ресурси допомоги.»

Фрази, яких варто уникати:

• «Ваша дитина не справляється / має депресію.»

• «Щось не так у вашій родині.»

• «Якщо ви нічого не зробите, буде гірше.»

Письмова фіксація розмови

Зафіксуйте вашу розмову у журналі бесід з батьками. Зокрема, туди можна внести такі дані:

▪️ дата, час, місце;

▪️ присутні (педагог, батьки, психолог);

▪️ короткий зміст: що спостерігається, що обговорено;

▪️ домовленості (хто що робить і до якої дати);

▪️ підпис педагога / підпис батьків (за потреби).

🔺 Якщо батьки реагують складно

Така розмова може бути нелегкою. Тому варто бути готовими зустрітися з різними реакціями батьків і з повагою на них відреагувати

Реакція заперечення («з нею все добре»):

«Я розумію, що вам складно це почути. Я просто хочу, щоб ми були уважні — такі зміни варто перевірити, щоб упевнитися, що все добре.»

Почуття провини:

«Це не про провину, це про турботу. Дитина має право на підтримку, як при будь-якому стані здоров’я.»

Агресія або звинувачення:

Зберігайте спокій, повторіть фокус: «Я звертаюся не щоб критикувати, а щоб разом допомогти (ім’я) почуватися краще.»

Сльози або розгубленість:

Дайте час, запропонуйте воду, проявіть співчуття: «Це справді нелегко чути, але ми з вами не самі, є спеціалісти, які допоможуть».

3️⃣ Подальша комунікація

Через 5–7 днів уточніть, чи сім’я звернулася за допомогою. Якщо ні — повторіть контакт, запропонуйте ще раз підтримку. Якщо є ризик для безпеки дитини і батьки не реагують, дійте згідно з політикою захисту дітей (повідомлення керівництву / службі у справах дітей).

Коли педагог помічає у дитини ознаки пригніченості, байдужості чи виснаження — важливо не ігнорувати це. Реакція не означає «ставити діагноз», а — помітити, підтримати і передати інформацію тим, хто може допомогти.

Достатньо кількох простих кроків: спокійно поговорити з учнем, висловити турботу без тиску, повідомити шкільного психолога й батьків. Так педагог робить те, що в його силах — створює середовище, де дитина може почуватися у безпеці й отримати підтримку вчасно.

Матеріал підготувала експертка Спільноти, психологиня Ірина Гнєзділова.