Нова українська школа: реформа де-факто заблокована

Автор: Сергій Захарін, державний секретар Міністерства освіти і науки України (2021 – 2023), доктор економічних наук, професор

Керівники освітньої системи, а також деякі так звані «освітні експерти» та «освітні експерти» нерідко виступають з коментарями та повідомленнями про те, що реформа НУШ раніше (у 2020–2022 роках) йшла мляво, а от лише зараз її нарешті вдалося чи то «відновити», чи то «розблокувати».

Цей словоблуд підтримується, зокрема, шляхом недолугого застосування методу порівнянь до аналізу результатів освітньої політики на різних часових етапах її реалізації.

Давайте, як-то кажуть, розбиратися…

Спочатку – процитуємо деякі позиції, що представлені в публічному просторі.

У грудні 2019 року тодішній міністр освіти і науки Ганна Новосад заявила: «Завданням нашого уряду буде завершення змін у початковій школі. Але не менш амбітне завдання – ці зміни перенести і почати в базовій школі, у 5–9 класі. І цей виклик складніший, ніж в 1–4 класах, оскільки мова йде про більшу кількість вчителів, учителів-предметників, про більшу кількість класів», – зазначила міністр.

Міністр освіти і науки Оксен Лісовий вважає, що «реформа сильно забуксувала у базовій школі. У першу чергу – через відсутність фінансування і програм навчання для вчителів. Їм треба було детально пояснювати, працювати з ними, щоб підготувати до реалізації реформи НУШ».

Пізніше Оксен Лісовий заявив, що «для реалізації НУШ треба провести три субреформи». По-перше, це реформа підручникотворення. По-друге, це реформа вищої педагогічної освіти. По-третє, це реформа системи перепідготовки, підвищення кваліфікації кадрів. «Це три складові, мініреформи, які нам треба реалізувати, щоб зробити реформу в школі», – підкреслив міністр. Також він зазначив, що «реформа Нової української школи не змогла добре стартувати в базовій школі, хоча була успішною в початковій школі, бо працювала на лідерстві колишньої міністерки освіти, яка «штовхала» її на своїй волі та енергії. Тому після приходу нового міністра реформа не отримала логічного продовження, а «потекла природнім шляхом».

Заступник міністра освіти і науки України Андрій Сташків зазначив: «Наразі ми маємо цілий рік базової школи, під час якого через воєнний стан та бойові дії реформа не досягла запланованих результатів. Це сталося через нестачу бюджету та через те, що багато закладів освіти призупинили свою роботу. Фактично не було спроможності здійснити реформу».

А ось кілька тез «крутої освітньої аналітики» від відомого в певних колах центру Cedos: «Після майже 3 років паузи, на якій стояла шкільна реформа, призначення нового міністра освіти створює дуже багато очікувань від нього. <…> Нам хотілося б запропонувати деякі міркування з цього приводу. Їхньою вихідною точкою є теза, що протягом 2020–2022 років реформа НУШ через брак політичного лідерства та мотивації втратила імпульс і рухалася за інерцією. Коротко кажучи, зараз час зупинитися, оцінити зроблене (та не зроблене) відповідно до плану імплементації реформи, з’ясувати, який стан у кожному з основних напрямків реформи, провести оцінку потреб та оновити план її імплементації».

Повідомлень аналогічного штибу – сотні. Мета цієї інформаційної навали зрозуміла. Пересічний читач має пристати до висновку, що раніше, «при попєрєдніках», реформа була зумисно заблокована (або як мінімум – «рухалася за інерцією»), і от лише зараз, завдяки невтомному служінню «нової команди», нарешті реформу вдалося «розблокувати». Слава «новій команді» і ганьба «попєрєднікам»!

Кидається в очі, що твердження про результати реалізації освітньої політики часто-густо носять бездоказовий (без посилань на факти) характер і мають відверто суб’єктивний присмак. Ці «умовиводи» є голослівними, оскільки будь-які докази – у формі фактів, статистичних даних, розрахунків, коректних порівнянь тощо – відсутні.

Здається, авторам певного штибу, які гарно наловчилися продукувати «круту освітню аналітику», дуже комфортно працювати бездоказово...

Цікаво, що словоблуд про так зване чи то «гальмування», чи то «блокування» реформи у 2020–2022 роках не підтримує навіть колишня очільниця МОН Лілія Гриневич. Із змісту її статті, яку оприлюднено у 2021 році, можна зробити переконливий висновок про належну реалізацію шкільної реформи.

Цей «обмін думками» змушує замислитися над питанням: яким чином (за якими критеріями) можна оцінити прогрес реформи?

Відповідь на це запитання ускладнюється тим, що ані базовий Закон України «Про освіту», ані профільний Закон України «Про повну загальну середню освіту», не містять визначення поняття «Нова українська школа».

Натомість є розпорядження Кабінету Міністру України від 14 грудня 2016 р. № 988-р, що підписане Володимиром Гройсманом, яким схвалено Концепцію реалізації державної політики у сфері реформування загальної середньої освіти «Нова українська школа» на період до 2029 року.

Цитуємо перший абзац цієї Концепції:

«Проблемою, яка потребує розв’язання, є суттєве погіршення якості загальної середньої освіти протягом 1992–2016 років, що є наслідком ряду таких факторів:

• зменшення обсягів фінансування;

• зниження рівня оплати праці вчителя;

• незадовільне матеріально-технічне забезпечення шкіл;

• бюрократизація системи управління освітою;

• застарілі зміст освіти та методики викладання».

Вочевидь – уявлення про проміжні результати реформи можна дати на основі врахування темпів чи то ліквідації, чи то мінімізації негативного впливу зазначених факторів (чинників).

Іншими словами, з методичної точки зору, за темпами усунення (або мінімізації негативного впливу) зазначених факторів можна давати обґрунтовані оцінки про загальний прогрес шкільної реформи.

Давайте спробуємо хоча б поверхово проаналізувати, наскільки «нова команда», яка приступила до «невтомного служіння» на початку 2023 року, наблизилася до вирішення перерахованих проблем (факторів).

Фактор перший – зменшення обсягів фінансування. Рівень прогресу – нульовий. Згідно оприлюднених документів, у 2025 році не очікується зростання обсягу видатків державного бюджету на фінансування освітньої системи. Докладніше про це – тут.

Ба більше: ані міністр освіти і науки, ані його численні заступники не відвідують засідання бюджетного комітету, під час яких можна і потрібно доводити збільшення обсягів фінансування окремих освітніх програм і проєктів. Про це заявив Голова Комітету Верховної Ради України з питань освіти, науки та інновацій Сергій Бабак.

Фактор другий – зниження рівня оплати праці вчителя. Рівень прогресу – нульовий. Згідно оприлюднених документів, у 2025 році обсяг освітньої субвенції, що спрямовується на оплату праці вчителів, залишився незмінним.

Середньомісячна заробітна плата в освітній сфері є найнижчою з усіх видів економічної діяльності в Україні. Докладніше про це – тут.

Натомість Кабінет Міністрів України, на виконання доручення Президента України, ухвалив рішення про запровадження так званої щомісячної «вчительської доплати» (з 1 січня 2025 року – у розмірі 1000 гривень, з 1 вересня – у розмірі 2000 гривень). Докладніше про це – тут.

Упадають у вічі три обставини. По-перше, «вчительська доплата» запроваджується за дорученням Президента України, а не з ініціативи міністра освіти і науки.

По-друге, «вчительська доплата» запроваджується на підставі постанови уряду. Відтак, саме на уряд буде покладено тягар пошуку додаткових джерел фінансування відповідних витрат. Наразі можна припустити, що основним джерелом буде економія освітньої субвенції.

По-третє, всі розуміють: «вчительська доплата» є необхідним і правильним кроком, але людям потрібна конкретика. Натомість Оксен Лісовий заявив, що з приводу збільшення зарплати й досі розробляються якісь «сценарії» – і за традицією жодних подробиць не повідомив.

Фактор третій –незадовільне матеріально-технічне забезпечення шкіл. Рівень прогресу оцінити вкрай важко, оскільки освітня інфраструктура дуже постраждала внаслідок руйнувань через ворожі атаки. Наразі в Україні, скажімо так, далеко не всі школи обладнані найнеобхіднішим – найпростішими укриттями, належними засобами пожежогасіння та пожежної сигналізації, стаціонарними металодетекторами, огорожами, «тривожними кнопками» тощо.

До речі, завдання про подальшу розбудову безпечного освітнього середовища викладені у розпорядженні Кабінету Міністрів України від 7 квітня 2023 р. № 301-р. «Про схвалення Концепції безпеки закладів освіти». На жаль, на сайті МОН відсутні офіційні повідомлення та офіційна статистика про стан виконання цих та інших завдань, передбачених розпорядженням. Не хочеться вірити, що рішення уряду системно ігнорується.

Фактор четвертий – бюрократизація системи управління освітою. Рівень прогресу – нульовий. Якщо вірити сайту Верховної Ради України, у вересні 2023 року до парламенту було подано законопроєкт з пафосною назвою – «Про внесення змін до деяких законів України щодо дебюрократизації діяльності центрального органу виконавчої влади у сфері освіти і науки».

І лише через чотири місяці – 05 грудня 2023 року – Міністерство освіти і науки спромоглося видати наказ № 1477, яким було утворено робочу групу з питань дебюрократизації діяльності закладів загальної середньої освіти.

Показово, що до складу робочої групи не увійшов жодний представник Громадської ради при МОН, а уся палітра недержавних інституцій була представлена лише однією громадською організацією – «Могилянська стратегічна агенція». Про конкретні результати діяльності цієї робочої групи громадськості не повідомили. Що і не дивно.

Фактор п’ятий – застарілі зміст освіти та методики викладання. Прогрес – майже нульовий.

Під час «Години запитань до уряду» міністр освіти і науки Оксен Лісовий визнав, що якість українських освітніх програм все ще не відповідає реаліям сьогодення. Пряма мова: «Є проблема змісту освітніх програм, які ми маємо... І дійсно це потребує об'єктивного перегляду…».

Як і завжди, міністр очікувано не повідомив – що робить він особисто, а також «нова команда», аби виправити ситуацію на краще.

Також не повідомлено – чому протягом двадцяти місяців «невтомного служіння» не вдалося отримати хоча б якихось позитивних результатів у вирішенні зазначеної проблеми.

Щоправда, було лише оголошено про «епохальне рішення» передати проблематику експертизи підручників державній установі «Український інститут розвитку освіти». Але відомо, що цей так званий «інститут» не має ані відповідних штатних фахівців, ані власного приміщення, ані власних методик для організації такої експертизи. Натомість – має кілька кримінальних проваджень і нескінченну колотнечу у керівництві. Докладніше про це – тут.

Отже, що маємо у підсумку?

Негативні фактори, які стали підставою для розробки та ухвалення Концепції реалізації державної політики у сфері реформування загальної середньої освіти «Нова українська школа» – не усунуті. Прогрес у мінімізації негативного впливу цих факторів – або нульовий, або майже нульовий.

Так, на реформу виділяються певні кошти. Ці кошти спрямовуються на різні заходи – конференції, фокус-групи, фуршети, закордонні вояжі, брендбуки, сувеніри, гасла, візії. Такі «активності» дехто вважає крутими. Але не вирішуються фундаментальні проблеми.

Боюся помилитися, але протягом 2023–2024 років профільним міністерством не досягнуто жодного помітного прогресу в частині вирішення проблем, перелік яких наведено у відповідному урядовому розпорядженні.

Можна скільки завгодно казати про «субреформи», але якщо керуватися здоровим глуздом та формальною логікою, то слід пристати до висновку, що протягом 2023–2024 років реформа «Нова українська школа» є фактично заблокованою – оскільки жодним чином не вирішуються ті проблеми, які стали підставою для запровадження цієї реформи.

P.S. У цій статті відображено лише позицію автора. Висновки та фактичні твердження, наведені у цій статті, не відображають позиції державних органів, установ, організацій.