Освіта як суспільне благо, а не «послуга»

Автор: Віктор Громовий, український педагог, освітній експерт, публіцист, шеф-редактор порталу "Освітня політика"

✔ Чому шкільна освіта не є індивідуальною послугою, а є суспільним (колективним) благом?

✔ Чому ми, освітяни, виконуємо соціальне замовлення, а не виконуємо індивідуальні забаганки якоїсь яжмамки чи начальника-повчальника?!

✔ Чому іноді треба охороняти наше спільне благо від зазіхань та спотворень?

Популярно пояснює сучасний американський письменник Джон Грін.

"Державна освіта існує не для блага учнів чи їхніх батьків.

Вона існує для блага суспільного ладу.

Ми, як вид, виявили, що корисно мати освічене населення.

Вам не потрібно бути учнем чи мати дитину, яка є учнем, щоб отримувати користь від державної освіти.

Кожну секунду кожного дня вашого життя ви отримуєте користь від державної освіти.

Тож дозвольте мені пояснити, чому я люблю платити податки на школи, хоча особисто в мене немає дитини в школі: тому що я не люблю жити в країні з купою дурних людей".

Так, освіта – це єдиний спосіб уникнути ну дуже сумнівного задоволення – жити в країні дурнів.

Звісно, освіта є соціальним благом, якщо це справді освіта, не просте відсиджування за партою, яке завершується вручення усім свідоцтва про здобуття(у 80% випадках нездобутої) загальної середньої освіти.

📌 Освіта – найвеличніше з усіх земних благ, але тільки тоді, коли вона найвищої якості. Інакше вона абсолютно даремна.

Редьярд Кіплінг

Коли школи, а згодом і університети розглядають як дитячі садки, вчителювання перетворюється на роботу з догляду за дитиною у розважально-харчувальному закладі (не)освіти!

Одна з найбільших проблем в освіті не є академічною, а культурною.

Учні не поважають вчителів — не тому, що вони погані діти, а тому, що вони виросли, спостерігаючи, як дорослі, що мають владу, не поважають цю професію. Суспільство, ЗМІ та політики звинувачують освітян у всіх проблемах світу, і діти це сприймають. Вони просто повторюють те, що чують. Не можна очікувати, що учні будуть цінувати вчителів, якщо дорослі цього не роблять.

Бред Джонсон

Автором теорії суспільних благ (The theory of public goods) є Пол А. Самуельсон, який сформулював дві основні характерні риси суспільних благ:

1. Неконкурентність суспільних благ (non-rivalry), тобто від них «усі мають загальне задоволення в тому сенсі, що споживання такого блага кожною людиною не призводить до зменшення споживання цього блага будь-якою іншою людиною».

2. Невиключність (non-excludability), тобто неможливістю виключити будь-яку людину з процесу споживання блага.

Які практичні висновки з розуміння освіти як суспільного блага?

Якщо в нашому суспільстві утвердиться такий підхід, з’явиться розуміння простих речей:

📌 Не можливо реформувати освіту не реформуючи суспільство! Тож треба ставити загальнонаціональну амбітну мету – стати суспільством знань, стартап-нацією. Інакше ми ну ніяк не зможемо подолати мотиваційну кризу.

📌 Підвищення зарплати освітянам на користь нам усім!

📌 Гроші на освіту – це не витрати, а інвестиції в майбутнє країни тощо.

📌 «Суть відповідальності полягає в тому, щоб ставити суспільне благо вище за особисту вигоду».

Роберт Ф. Кеннеді, «У пошуках справедливості», Harper & Row, 1964.

Чому я про це черговий раз пишу?

На мій погляд, "ідеологія" освітньої послуги шкодить освіті. Саме ідеологія, бо як класифікують освіту у своїх "бамагах" економісти, не впливає на ставлення до неї громадськості.

Наприклад, читаю тему панельної дискусії на якомусь черговому форумі: "Освіта як сервіс...".

Тож ідеологія "освітньої послуги", сервісної функції низькооплачуваного вчителя продовжує панувати в головах наших очільників та «агентів змін».

Нашим яжмамкам сказали, що вони є замовниками "освітніх послуг" школи!

Вони тепер і переконані: якщо це послуга, то клієнт завжди правий. Звісно, в цій викривленій картині світу: "вчитель — обслуга, яка взагалі голос подавати не може". І у багатьох "споживачів" освітньої послуги(точніше послуги із перетримання дитятка в школі як камері зберігання) є переконання, що це невміла прислуга, яка вічно щось "не додала", а тому не заслуговує на вдячність?!

"Ідеологія" освітньої послуги приносить величезну шкоду. Бо освіту не можна надати як послугу, наприклад, хімчистки, її можна лише здобути.

Я вже не кажу про нормальне бачення освіти як соціального блага та величної місії Вчителя в суспільстві знань".