Синдром споживача в школі: клієнт завжди правий?

Автор: Віктор Громовий, український педагог, освітній експерт, публіцист, шеф-редактор порталу "Освітня політика"

Щойно прочитав репліку: «Вчитель – не офіціант!»

Звісно, колега не мала нічого проти представників цієї важливої й нелегкої професії, а просто підкреслювала ненормальність перетворення школи на харчувально-розважальний заклад.

Може, тому, що я нечасто буваю в ресторанах, лише один раз був свідком відверто свинського ставлення до офіціантів як до прислуги.

Це було вкрай неприємно спостерігати: ці «господарі життя» клацали пальцями, зверталися зверхньо «на ти», завертали страви через якісь надумані дрібниці…

Вони поводилися по-свинськи, ніби мають на це право лише тому, що платять.

Поводилися нечемно вони, а соромно було мені.

З тими людьми, які допускали такий стиль спілкування, я б волів ніколи не мати жодної справи.

Бо бути порядною людиною нічого не коштує, але це чітко говорить про те, хто ти насправді. На моє глибоке переконання, слід бути ввічливим з усіма, незалежно від роботи, яку вони для вас виконують.

Сьогодні на школу намагаються натягнути торговельно-ресторанну модель та принцип: «Клієнт завжди правий».

Споживацтво в освіті

У частини батьків виникає логіка споживача: «Я плачу податки (або за навчання в приватній школі) — ви зобов'язані мені й моїй дитині максимально догодити, розважити й поставити гарну оцінку».

Офіціант виконує замовлення клієнта. Вчитель же керується державною програмою та професійними стандартами. Батьки не мають права диктувати, «як і що подавати» на уроці.

Найстрашніше, що цей стиль «господарів життя» миттєво переймають діти. Якщо вдома вчителя обговорюють як «обслуговувальний персонал», дитина ніколи не сприйматиме його авторитет у класі. Знецінюючи вчителя перед дитиною, батьки власноруч зачиняють перед нею двері до знань. Бо навчитися чогось можна лише в того, кого поважаєш.