Відчуття колапсу освітньої системи

Автор: Олександр Мірошниченко, актор, режисер, драматург

Щоб ви сказали про адекватність людини, яка в момент коли «ТІТАНІК» тонув, вела б розмови про перефарбування стін кают корабля чи про нові чохли на стільці в кают-компанії? Питання звісно риторичне. Тим не менше. Звісно в іншій ситуації. Але проблема та сама… Я зараз про освіту… Про українську освіту, яка якимось дивом ще існує… І тут питання не в поганих чи добрих реформах. Навіть не в особистостях. Питання в тому, що коли «ТІТАНІК» тоне, - потрібно перш за все чесно визначити, що він саме тоне, а не змінив напрям руху з горизонтального на вертикальний…

Доволі велика група і освітян, і батьків школярів та студентів, та і власне самих школярів та студентів обговорюють що завгодно. Дискутують про доцільність чи недоцільність «харчування для всіх в школах», з завзяттям відстоюють чи спростовують дивно обов’язкову математику для всіх на НМТ, роз’єднують та з’єднують виші, проводять численні конференції і пишуть численні плани розвитку… Все це звісно чудово… Тільки от є одна проста штука. Сьогодні українська освіта знаходиться на відстані півкроку від повного колапсу… З останніх сил, на останніх ресурсах, на ентузіазмі все ще тримається. Але…

За час повномасштабної війни влада не виробила ЖОДЕН алгоритм виживання освіти. Так! Саме «виживання». Давайте говорити чесно. Мова про якийсь розвиток йти просто не може. Жодна країна не мала досвіду порятунку освіти в умовах подібної війни. А тим більше досвіду розвитку в такимх умовах. Тому дивно шукати приклади десь за кордоном. Потрібно виробляти свої алгоритми, співмірні викликам. Проте все на що спромоглась влада це дивні ініціативи типу історії з харчуванням та рекомендації з усіх приводів. Не стратегія, а саме РЕКОМЕНДАЦІЇ. Такі собі «поради ні про що»…

Першими до колапсу доберуться виші. З чисто економічних причин. Два роки тому МОН зобов’язав всі виші підняти ціни на навчання у вишах в два-три рази. Як не дивно самі виші були проти цього. З огляду на те, що сума оплати за навчання ставала недоступною величезній кількості дітей. А це автоматично зменшувало кількість вступників. Бо тепер ціни на навчання в українських вишах фактично дорівнюють цінам в європейських вишах. І що обирають діти та їхні батьки? Знов риторичне питання. І саме це стане передумовою колапсу. І бюджетні студенти не порятують. Якщо чесно. Все це до першого судового позову. Люди платять доволі великі гроші але навчання не отримують. Всі ці онлайн-лекції це насправді фікція. Сподівання на що? Що завтра все припиниться? Вибачайте але це занадто наївно. І влада мала час розробити не «рекомендації», а саме алгоритми повноцінного навчання. Не зробили. 

В школах трохи інше але схоже. Жодного бачення як забезпечити шкільну освіту повноцінними умовами навчання просто не існує. Є окремі ініціативи типу харківських підземних шкіл. Але це дуже локально і далеко не всюди може працювати. Складається враження, що і тут є якесь містичне очікування, що вже завтра буде мир, спокій і всі учні повернуться до нормального навчання. Звідки ця містична віра? Чим вона підкріплена?

Що робити? Як мінімум припинити клеїти дурня з харчуванням чи подібним. Адаптувати навчальні програми, звівши їх до того мінімуму, який реально можна викласти учням, а не розумувати про «деградацію покоління» і про подібне. Бо зараз питання не полягає в розвитку. Питання в утриманні бодай чогось. Можна ще багато чого зробити. Хоча б припинити тупу боротьбу проти гаджетів, а навчитись їх використовувати для навчання… 

Я чудово розумію, що це дуже і дуже неприємна реальність. Але який вихід? Далі що? Якщо до зими не виникне бодай начерк державної стратегії в освіті – колапс освіти стане «новорічним подарунком». При чому реальної, вивереної професіоналами-практиками стратегії, а не набору загально-пафосних фраз в жанрі чергових рекомендацій… Якщо ж стратегії не буде – тоді не порятують від колапсу ні пафос, ні самовідданість освітян, ні загально-філософські розмови. Обвал буде дуже швидким з «ефектом доміно». Чи зможе вижити Україна без освіти?

Звісно можна продовжувати робити вигляд, що нічого катастрофічного не відбувається. Але чи рятували колись когось десь «рожеві окуляри»? Ще одне чергове риторичне запитання…