Строкові договори, збільшення навантаження й обіцянка «трьох мінімалок»: аналіз ситуації та ключових ризиків для педагогів

Автор: Сергій Борисенко, голова Харківської обласної організації профспілки працівників освіти і науки України

Останні рішення та заяви Комітету Верховної Ради з питань освіти, науки та інновацій суттєво загострили дискусію навколо зміни умов праці педагогічних працівників. Формально ініціативи подаються як кроки на підтримку вчителів—зокрема через наголошення на необхідності виконання норми закону про мінімальну педагогічну зарплату на рівні трьох мінімальних. Проте реальна архітектура пропозицій значно складніша й містить низку ризиків для системи освіти та педагогічного складу.

1. Фінансовий контекст: “три мінімалки” як норма без ресурсу.

Законодавча норма щодо встановлення мінімальної зарплати вчителя на рівні трьох мінімальних існує вже кілька років, однак уряд її жодного разу не виконав через об’єктивний брак фінансових ресурсів.

Під час підготовки бюджету на 2026 рік Міністерство фінансів та Кабінет Міністрів знову заявили, що:

фінансове забезпечення такої норми відсутнє;

у проєкті бюджету передбачено зростання оплати праці вчителів на 30% з січня та ще на 20% з вересня, що суттєво менше від рівня «трьох мінімалок».

Попри це Комітет наполягає на включенні «трьох мінімалок» перед другим читанням бюджету, що ставить питання про реалістичність виконання таких зобов’язань.

2. Пакетні зміни: підвищення зарплат у зв’язці з погіршенням умов праці.

Позиція Комітету супроводжується трьома структурними змінами умов праці педагогів:

1. Збільшення педагогічного навантаження на 22,2%.

2. Збільшення тривалості робочого часу вдвічі — з 18 до 36 годин.

3. Перехід на строкові трудові договори, які укладаються на термін від одного до п’яти років.

Фактично це означає перегляд базових гарантій педагогічної роботи, які десятиліттями закріплювали стабільність та захищеність працівника.

Особливу увагу викликає логіка контрактації: хоча формально передбачено можливість довших договорів, у реальних умовах воєнного часу заклади, найімовірніше, використовуватимуть річні контракти, аналогічні тим, що поширені у приватних школах—але тепер на рівні державної системи.

3. Політична динаміка: розбіжність між Комітетом та Урядом

Під час засідання Комітету 21 листопада лише один депутат — Сергій Бабак — послідовно відстоював радикальні зміни. Ще четверо членів Комітету висловили сумніви щодо доцільності таких рішень під час повномасштабної війни.

Представники МОН та Мінфіну зайняли вкрай обережну позицію, наголосивши, що реалізація фінансових компонентів запропонованих змін не підтверджена ресурсами.

Це створює нетипову ситуацію, коли профільний Комітет пропонує масштабні реформи, які уряд не здатен профінансувати, — і наполягає на них попри фіскальні застереження.

4. Невизначеність щодо механізмів оплати праці.

Наразі відсутні будь-які проєкти нормативних актів, які б описували:

нову тарифну сітку або модифікацію чинної;

окремі сітки для різних категорій педагогів;

механізм переходу на нову систему;

джерела фінансування.

Ситуація нагадує недавню історію з реформою дошкільної освіти, вступ закону перенесли на пів року вперед, а необхідні підзаконні акти у повному обсязв досі не ухвалені і дотепер. Тобто в законодавчому полі формально існує нова модель, але реальних правил її роботи — немає.

5. Дисбаланс між педагогічними категоріями

У комунікаціях Комітету наголошується переважно на вчителях шкіл, тоді як у систему освіти входять і інші категорії:

вихователі дошкільних закладів,

педагогічні працівники позашкілля,

викладачі фахової передвищої освіти,

педагоги-організатори, майстри виробничого навчання.

Механізм підвищення для них не визначений. Це може створити внутрішню нерівність та новий виток кадрових проблем.

6. Потенційні наслідки для інших бюджетних сфер.

Підвищення зарплат лише педагогам до рівня, суттєво вищого за інші бюджетні галузі (медицина, соціальний захист, культура), спричинить міжгалузеву напругу.

Уряд неодноразово наголошував: точкових рішень щодо окремих груп без системного аналізу не буде.

7. Головний ризик: зміна умов праці без фінансової частини призведе до більшого обсягу роботи за тіж самі гроші.

Позиція профспілок полягає в тому, що найбільша загроза — розрив між фінансовими обіцянками та реальними змінами у трудових відносинах.

Сценарій виглядає так:

1. Ухвалюються норми про збільшення навантаження та робочого часу.

2. Запроваджуються строкові договори, що зменшують гарантії педагогів.

3. Масово укладаються річні контракти.

4. Після цього уряд заявляє, що фінансування «трьох мінімалок» немає — як це вже відбувалося у минулі роки.

У такому випадку педагоги отримують погіршені умови праці без відповідного зростання оплати.

Висновки

Ситуація навколо «трьох мінімалок» — це не лише питання про зарплату.

Йдеться про системну трансформацію трудових відносин у сфері освіти. Зміна умов праці, перехід на строкові контракти та збільшення робочого часу можуть бути ухвалені значно швидше й легше, ніж забезпечення їх фінансового наповнення.

Відсутність проєктів нормативних актів, незрозумілі джерела фінансування, суперечності між Комітетом і Урядом, а також попередній досвід нереалізованих норм ставлять під сумнів реалістичність обіцянок.

Тому ключове питання сьогодні:

чи не стане обіцянка “трьох мінімалок” інструментом для запровадження жорсткіших, менш стабільних і менш захищених умов праці для всіх педагогів?